Кинув Биця на землю й пакувався далі. Складав до валізки білизну й одяг.
— … атомове ядро, протони, невтрони, електрони… як люди дійшли до цього?
Держачи в руках том альгебри, задивився в вікно. Там був день і за вікном був Львів. Завтра Юрко буде далеко від рідного міста. У Відні. На студіях. Одяг один, другий. Не багато їх було. Війна.
Бицьо сидів на поручнях тапчану й далі пильно слідкував за Юрковою роботою.
— Хотів би я знати одне: чи такий он Бицьо думає й розуміє — як у цьому впевнена мама, — чи тільки вона піддає йому свої думки й відчування і вживає його як посередника, медіюм, чи як би сказати. Може він така пластинка цинку в батерії чи шпулька дроту в індукторі. Коли з’єднати його якимсь бездротним способом з людиною — певно знову справа в якомусь промінні — то ця комбінація: кіт, плюс енергія, плюс людина…
Засміявся з своєї теорії, з свого винаходу. Хто ж зна — подумав — може якраз такими стежками люди дійшли до своїх винаходів?
Циркель, олівці, гумки, сувак.
Така пластинка з числами, що по ній їде друга. Мама ніколи не могла зрозуміти як його вживати — Юрко посміхнувся. А що до тата — він знає вагу числам, але раз вони оба змагалися: хто швидше обчислить відсотки: Юрко з суваком і батько з олівцем на папері. Виграв батько. Старий спосіб. Але хто б собі сушив голову рахунками, коли все те тут на оцій пластинці.
Два роки студій вже за Юрком. Відень… багато не годен брати. Треба так пакуватися, щоб було зручно. Мусить уміститися в наплечник і валізку. Мама налягає, щоб взяти постіль. Каже, що під час студій за кордоном пізнала добре — яке добро власна постіль.
Подушка була доволі велика, тож Юрко нерадо дивився на неї. Ковдра ще пів біди, але білизна на них! Коц — само собою.
Було ясно й самозрозуміле: коц, їдунка, ніж, вилки, ложка, сільничка, бляшанка, алюмінова пляшка — підуть до наплечника, коц наверх, решту вміститься до середини, багато книжок не варто брати.
— … вночі поляки вчинили напад на табір, ми вибігли боронити, покінчилось на синцях і зломаній нозі Дзяви.
— геометрія. Хитра річ, ціла сучасна техніка на ній базується, як казали за большевиків… теорія діялектичного матеріялізму — це мені ще найцікавіша, деякі хитрі речі… історія робітничих рухів в «капіталістичному світі» не цікава, врешті історії я ніколи не любив, тригонометрія — інша річ.
Взяв до рук том ВКПб, що залишився з недавніх большевицьких шкільних підручників, присів на стільці й роздумував.
— «Часи величезних змагань між світами». Здається, що це тільки большевицько, чи там російсько-німецька війна, але то змагання світоглядів, змагання світових, вікових імперіялізмів під фірмами, он як ця, російська, чи теж он та друга: Майн Кампф.
Ота друга лежала на столі. Мала приблизно таке значення як недавно тому перша.
— Одна варта другої, але закінчення Майн Кампф досконале, принаймні ясно як на лопаті виложене, що кому: німцям панування, іншим загибіль. Шкода, що в ВКПб цього не сказано ясно. Було б виразно знати — куди й кому, і не треба б на власній шкірі випробовувати.
Тримав у руці харчі й роздумував де примістити. Бо що мішечок з цукром, чаєм, крупи, смалець в пушці, кава в консерві, гречана каша йдуть до наплечника — було ясне. Там вони завше йшли перед кожною прогульною. Але: солодке печиво, кругла й незручна булка, несиметричний медівник.
— Жінки ніколи не думають логічно: прецінь знали, що буду пакувати. Така он булка: що то за форма? ані коло, ані півкуля, якийсь сегмент вальця чи що. Ще обчислити поверхню — пів біди, але як спакувати?
Бицьо перестрибнув на запаковану вже валізку. Стоячи на ній, переступав з ноги на ногу, відчинював ротик і дивився з великим запитом в очах на Юрка. Він бо складав тепер до течки папери й необхідні під час дороги речі.
— Ага! добродій думають, що понесу їх до кицьки! Нема, нема! Покінчилася розпуста! — Юрко засміявся: Бицьо привик в його течці їздити «до панни».
Наплечник, валізка, течка.
Юрко виріс. Його великі ноги потребували майже найбільшого розміру черевиків. Бурий одяг з-перед двох років мав короткі рукави. Та, як на воєнні часи… врешті Юрко привик до своїх речей і не любив змін.
Сірий плащ, ясніший капелюх. На спині наплечник, в руках: валізка й течка.
Двері заскочили з металевим звуком замка, потім гомоніли сходи під його важкими, гучними кроками. Стукнула входова брама.
Юрко був на вулиці. Вийшов на власні стежки…