— Дуже галантно! Так і треба!
Геппель тепло посміхався Агнесі, яка не підводила очей від блюдця з компотом. Дідеріх так уперся коліном у дошку стола, що вона піднялася. Він думав: «О боже, о боже, краще б я цього не робив!»
Після обіду він подав руку всім і лише постарався непомітно уникнути Агнеси. У вітальні за кавою він старанно вибирав собі місце там, де широка Мальманова спина затуляла дівчину від нього. Одна з тіток спробувала втягти його в розмову.
— Що ви вивчаєте, молодий чоловіче? — спитала вона.
— Хімію.
— Ах, так, фізику?
— Ні, хімію.
— Ах, так.
І, хоч почала вона дуже поважним тоном, далі цього діло не пішло. Дідеріх назвав її про себе дурепою. І загалом усе товариство йому було не до вподоби. Він спостерігав його з неприязним сумом, аж поки не розійшлися останні з родичів. Агнеса з батьком проводжали їх до дверей. Геппель, повернувшись, був дуже здивований, заставши Дідеріха самого у вітальні. Він помовчав, вичікуючи, потім поліз був до кишені. Коли ж Дідеріх зненацька, не попросивши грошей, почав прощатися, Геппель виявив велику сердечність.
— Я перекажу від вас вітання моїй дочці, — сказав він навіть і, трохи подумавши, вже коло дверей додав: — Наступної неділі приходьте до нас знову.
Дідеріх твердо поклав більше не переступати порога цього дому. Проте другого дня він кинув усі свої справи і довго блукав містом, розпитуючи, де можна купити квиток на концерт для Агнеси. Насамперед він почав шукати на вивішених біля каси афішах прізвище віртуоза, про якого згадувала Агнеса. Чи ж це він? Чи таке було його прізвище? Дідеріх зважився. Але коли дізнався, що квиток коштує чотири марки п’ятдесят, у нього з переляку очі полізли на лоба. Стільки грошей за те, щоб глянути на якогось там музиканта! Якби можна було просто піти звідси геть! Коли він заплатив і вийшов на вулицю, то спочатку обурився цим шахрайством. Потім згадав, що це ж для Агнеси, і сам зворушився власним вчинком. Протискуючись крізь юрбу, він ще більше розчулився і почував себе ще щасливішим. Це були перші гроші, які він витратив на іншу людину.
Він поклав квитка до конверту, нічого більше не додавши, і, щоб себе не виказати, написав адресу каліграфічним почерком. Коли він стояв коло поштової скриньки, звідкись з’явився Мальман і посміхнувся глузливо. Дідеріх відчув, що його бачать наскрізь; він втупив очі в свою руку, яка щойно вкинула листа. Але Мальман лише виявив намір оглянути Дідеріхове житло. І прийшов до висновку, що в кімнаті у того, як у літньої дами. Навіть кавника той привіз із собою з дому! Дідеріх зашарівся від сорому. Коли Мальман зневажливо розгортав і швидко закривав підручники хімії, Дідеріхові ставало соромно і за свій фах. Мекленбуржець розлігся на дивані і запитав:
— То як вам подобається Геппелівна? Гарна цяцечка, га? Ну, він знову червоніє! Беріться за неї! Я відступаю її, якщо вона вас цікавить. В мене на прикметі п’ятнадцятеро інших.
І коли Дідеріх недбало відмовився, Мальман вів далі:
— Слухайте, нею варто зайнятись. Або ж я зовсім не розуміюся на жінках. Це руде волосся! А хіба ви не помітили, як вона дивиться на хлопця, коли думає, що ніхто цього не бачить?
— На мене вона не дивилася, — сказав Дідеріх ще зневажливіше. — Та мені плювати на це.
— Діло ваше! — Мальман шалено зареготав, після чого запропонував трохи повештатись. Вони почали мандрувати по пиварнях. Коли засвітилися перші газові ліхтарі, обоє вже були п’яні. Трохи пізніше, на Лейпцігерштрасе, Дідеріх без будь-якого приводу дістав від Мальмана доброго ляпаса. Він сказав: «Ой! Це ж…» — слово «нахабство» він не насмілився сказати. Мекленбуржець поплескав його по плечу: «Це так, по-дружньому, хлопче! Тільки по дружбі!» — і після цього забрав у Дідеріха його останні десять марок… По чотирьох днях Мальман застав його ослаблим від голоду і великодушно дав йому три марки з грошей, які встиг тим часом позичити у когось іншого. В неділю у Геппелів — якби не порожній шлунок, Дідеріх, може б, не прийшов — Мальман розповів, що Геслінг розтринькав усі свої гроші і повинен хоча б сьогодні наїстися досхочу. Геппель і його шуряк співчутливо сміялися, але Дідеріх пожалкував, що народився на світ, коли відчув на собі сумний, допитливий погляд Агнеси. Вона зневажала його! В розпачі він утішав себе: «Все одно вона зневажала мене й до цього!» Тут вона спитала, чи не він прислав їй квитка на концерт. Усі обернулися до нього.
— Дурниці! Це мені й на думку не спадало! — відповів він так негречно, що всі повірили. Агнеса повільно відвела погляд. Мальман запропонував дамам цукерки і поставив коробку перед Агнесою. Дідеріх не звертав на дівчину уваги. Він їв ще більше, ніж минулого разу. Все одно всі думають, ніби він тільки для цього сюди й прийшов!
Коли зайшла мова про те, щоб поїхати пити каву до Грюневальду, Дідеріх відразу ж вигадав, що умовився про побачення. Він навіть додав:
— З людиною, яку а в жодному разі не можу примусити чекати.
Геппель поклав йому на плече свою повну руку, глянув на нього знизу, примруживши очі, і півголосом сказав:
— Не бійтеся, ви, звичайно, мій гість.
Але Дідеріх з обуренням запевнив, що не в цьому справа.
— Ну, принаймні заходьте знову, коли буде бажання, — закінчив Геппель, а Агнеса ствердно кивнула головою. Вона, здається, навіть хотіла щось сказати, але Дідеріх не дочекався і пішов. До кінця дня він блукав із самовдоволеним смутком у душі, наче приніс велику жертву. Ввечері він самотньо сидів у переповненій пиварні над кухлем пива, підперши голову руками, і час від часу похитував головою з таким виглядом, ніби тільки тепер збагнув свою долю.
Як протистояти Мальману, що силоміць позичав у нього гроші? Наступної неділі мекленбуржець підніс Агнесі букет квітів, але Дідеріх, який прийшов з порожніми руками; міг би сказати: «Цей букет, власне, від мене, панно». Одначе він мовчав, почуваючи, що злоститься на Агнесу ще більше, ніж на Мальмана. Мальманове нахабство викликало подив: він міг уночі побігти за незнайомим чоловіком, щоб продавити йому циліндра, — хоч Дідеріх аж ніяк не нехтував тою пересторогою, яка таїлася в такій поведінці для нього самого.
Наприкінці місяця, до дня свого народження, він одержав непередбачену суму грошей, заощаджену для нього матір’ю, і з’явився до Геппелів з букетом, не таким уже й великим, щоб не переборщити, а також щоб не роздратувати Мальмана. На обличчі молодої дівчини, коли вона брала квіти, відбилося хвилювання, і Дідеріх посміхнувся водночас милостиво й зніяковіло. Ця неділя здалась йому надзвичайно святковою; він не збентежився, коли все товариство зібралося йти до Зоологічного саду.
Після того, як Мальман підрахував, що всіх було одинадцять осіб, товариство рушило в дорогу. Всі зустрічні жінки, як і Геппелеві сестри, були одягнені не так, як у будень: можна було подумати, ніби сьогодні вони належали до вищого стану або дістали спадщину. Чоловіки були в сюртуках — мало хто з них у чорних штанях, як Дідеріх, — і майже всі в солом’яних капелюхах. Бічна вулиця, на яку вони звернули, лежала широка, рівна й порожня — ані людей, ані кінського кізяка. Тільки один раз вони побачили гурт малих дівчаток, обвішаних кругом бантами, в білих сукнях і чорних панчохах; побравшись за руки, вони кружляли в танку й верескливо співали. Далі, на шумливій вулиці, спітнілі матрони штурмували омнібус; поряд з їхніми розпаленими червоними обличчями крамарчуки, що завзято боролися з ними за місця, здавалася неймовірно блідими. Всі прагнули вперед, усі поривалися до якоїсь мети, де, нарешті, мала початися втіха. Всі обличчя ясно виражали одне: «Годі, ми удосталь напрацювалися!»
Дідеріх показав себе перед дамами справжнім берлінцем. У трамваї він одвоював для них кілька місць. Якомусь пасажирові, що збирався сісти на одне з них, він завадив це зробити, з усієї сили наступивши йому на ногу. Пасажир закричав: «Грубіян!» — Дідеріх відповів йому в такому ж дусі. Потім виявилося, що це Геппелів знайомий, і, коли їх відрекомендували один одному, Дідеріх і той пасажир тут-таки показали зразки лицарської чемності. Ніхто з них не хотів сідати, щоб другому не довелося стояти.
За столом, у Зоологічному саду, Дідеріхові випало сісти поряд з Агнесою — чому сьогодні все складалося так щасливо? — і коли зразу ж після кави вона схотіла поглянути на звірів, він шумно підтримав її. Він був цього разу надзвичайно ініціативний. Перед вузьким проходом між клітками з дикими звірами дами завернули назад. Дідеріх запропонував Агнесі супроводжувати її.