Наприкінці місяця, до дня свого народження, він одержав непередбачену суму грошей, заощаджену для нього матір’ю, і з’явився до Геппелів з букетом, не таким уже й великим, щоб не переборщити, а також щоб не роздратувати Мальмана. На обличчі молодої дівчини, коли вона брала квіти, відбилося хвилювання, і Дідеріх посміхнувся, водночас милостиво й зніяковіло. Ця неділя здалась йому надзвичайно святковою; він не збентежився, коли все товариство зібралося йти до Зоологічного саду.
Після того, як Мальман: підрахував, що всіх було одинадцять осіб, товариство рушило в дорогу. Всі зустрічні жінки, як і Геппелеві сестри, були одягнені не так, як у будень: можна було подумати, ніби сьогодні вони належали до вищого стану або дістали спадщину. Чоловіки були в сюртуках — мало хто з них у чорних штанях, як Дідеріх, — і майже всі в солом’яних капелюхах. Бічна вулиця, на яку вони звернули, лежала широка, рівна й порожня ані людей, ані кінського кізяка. Тільки один раз вони побачили гурт малих дівчаток, обвішаних кругом бантами, в білих сукнях і чорних панчохах; побравшись за руки, вони кружляли в танку й верескливо співали. Далі, на шумливій вулиці, спітнілі матрони штурмували омнібус; поряд з їхніми розпаленими червоними обличчями крамарчуки, що завзято боролися з ними за місця, здавалася неймовірно блідими. Всі прагнули вперед, усі поривалися до якоїсь мети, де, нарешті, мала початися втіха. Всі обличчя ясно виражали одне: «Годі, ми удосталь напрацювалися!»
Дідеріх показав себе перед дамами справжнім берлінцем. У трамваї він одвоював для них кілька місць. Якомусь пасажирові, що збирався сісти на одне з них, він завадив це зробити, з усієї сили наступивши йому на ногу. Пасажир закричав: «Грубіян!» — Дідеріх відповів йому в такому ж дусі. Потім виявилося, що це Геппелів знайомий, і, Щ)ли їх відрекомендували один одному, Дідеріх і той пасажир тут-таки показали зразки лицарської чемності. Ніхто з них не хотів сідати, щоб другому не довелося стояти.
За столом, у Зоологічному саду, Дідеріхові випало» сісти поряд з Агнесою — чому сьогодні все складалося так щасливо? — і коли зразу ж після кави вона схотіла поглянути на звірів, він шумно підтримав її. Він був цього разу надзвичайно ініціативний. Перед вузьким проходом між клітками з дикими звірами дами завернули назад. Дідеріх запропонував Агнесі супроводжувати її.
— Краще візьміть із собою й мене, — сказав Мальман. — Коли справді якась гратина вискочить…
— То ви її також не вставите, — заперечила Агнеса і під регіт Мальмана ввійшла в прохід. Дідеріх рушив слідом. Його пройняв страх: перед звірами, які беззвучно кидались до нього справоруч і зліворуч, обдаючи своїм диханням, і перед молодою дівчиною, пахощі якої сягали його. В кінці проходу вона обернулася і сказала:
— Терпіти не можу хвастощів!
— Справді? — спитав Дідеріх, охоплений радістю.
— Сьогодні ви милий, — сказала Агнеса.
Дідеріх відповів:
— Я б хотів, власне, завжди бути таким.
— Справді? — тепер легко затремтів її голос. Вони подивилися одне на одного, кожне з таким виразом обличчя, ніби він цього не заслужив.
Молода дівчина жалісно сказала:
— Який нестерпний сморід від цих звірів.
І вони пішли назад.
Мальман зустрів їх.
— Я хотів лише подивитися, чи ви не втекли.
Потім він одвів Дідеріха вбік.
— Ну? Як там з дівчиськом? І у вас ладиться? Я вам зразу сказав, що це річ не складна.
Дідеріх не відповідав.
— Ви, мабуть, добре взялися за неї? Знаєте що? Я пробуду в Берліні ще тільки один семестр, а потім можете бути моїм наступником. А до того часу будьте ласкаві почекати… — Його маленьке обличчя над величезним тулубом раптом стало єхидним. — Мій дружочку!
І він відпустив Дідеріха.
Той дуже перелякався і більше не наважувався наблизитись до Агнеси. Не дуже уважно слухаючи, що їй говорив Мальман, вона гукнула батькові через плече:
— Тату, сьогодні гарний день, я почуваюся дуже добре.
Геппель узяв доччину руку в свої, удаючи, ніби міцно стискає, хоч насправді ледве торкався її. Його світлі очі сміялися і були вологі. Коли родичі попрощалися, він покликав до себе дочку і обох молодих людей і заявив їм, що цей день треба відсвяткувати: вони прогуляються до Унтер ден Лінден і після цього десь повечеряють.