Він болісно втуплював погляд у простір.
— Нещасна пригода з конем; Це буває тоді, коли ти занадто ревний служака. Капітан наказав мені прокататися в двоколці, щоб проїздити коня, і тут скоїлося нещастя. Звичайно, я не берігся і зарано вийшов знову на навчання. Справа значно погіршала, і полковий лікар порадив мені про всяк випадок попередити рідних.
Він сказав це коротко й мужньо.
— Якби ви бачили тоді капітана! Він щодня приходив до мене після найдовших маршів, у вкритому курявою мундирі, як був. Таке можливе тільки в армії! За ці важкі дні ми стали справжніми товаришами. Ця сигара ще від нього. А коли потім йому довелося сказати мені, що полковий лікар хоче мене увільнити, то це був один з тих моментів у житті, які не забуваються. У капітана і в мене стояли сльози в очах.
Всі були зворушені. Дідеріх хоробро озирнувся.
— Ну, тепер, отже, доводиться знову звикати до цивільного життя. За ваше здоров’я!
Він і далі зубрив, а в суботу випивав з новотевтонами. Знову з’явився й Вібель. Він уже був асесором, збирався стати прокурором і говорив лише про «крамольні тенденції», про «ворогів батьківщини» і також про «ідеї християнського соціалізму». Він сказав новакам, що час зайнятися політикою. Йому відомо, що це вважається за плебейство, але вороги змушують до цього. В русі беруть участь такі феодали-аристократи, як його друг, асесор фон Барнім. Пан фон Барнім, можливо, найближчим часом ушанує новотевтонів своїм візитом.
Той і справді прийшов і зразу скорив усі серця, поводям чися з усіма, як рівний з рівними. У нього було темне пряме з проділом посередині волосся, вигляд і манери ревного урядовця, говорив він діловито, але наприкінці промови очі його набули мрійного виразу, і, тепло потиснувши руки, він скоро пішов. Після його візиту всі новотевтони прийшли до одностайного висновку, що єврейський лібералізм — це перше насіння соціал-демократичної зарази і що німці-християни повинні згуртуватися навколо придворного пастора Штекера. Дідеріх, як і всі інші, не зовсім ясно уявляв собі, що це за «перше насіння», а під соціал-демократією розумів тільки загальну дільбу. Цього вистачало йому. Але фон Барнім запрошував до себе всіх, хто бажав докладніших пояснень, і Дідеріх не простив би собі, якби втратив таку принадну для себе нагоду.
У своїй старомодній холодній квартирі старого парубка фон Барнім прочитав йому цілу лекцію. Його політичною метою було станове народне представництво, як за щасливих часів середньовіччя: рицарство, духівництво, промисловці, ремісники. Ремесло — кайзер справедливо цього вимагав — мусить знову піднятися на височінь, як перед Тридцятилітньою війною. Ремісницькі спілки мають пильнувати богобоязливості і моральності. Дідеріх палко висловлював свою згоду. Це відповідало його натурі: стверджувати себе в житті не особисто, а корпоративно, як офіційного члена стану, професійної «групи. Він уже бачив себе депутатом від паперової промисловості. Звичайно, єврейським сугромадянам не було місця в ідеальному устрої пана фон Барніма; адже вони — втілення принципів безладу й розпаду, хаосу, неповаги: принципів самого зла. Його побожне обличчя покривилося від ненависті; відчув її й Дідеріх.
— Кінець кінцем, — мовив він, — сила на нашому боці, ми можемо їх вигнати. Німецька армія…
— От у тому й справа, — підхопив, бігаючи кімнатою, пан фон Барнім. — Чи для того ми провадили переможну війну, щоб мій спадковий маєток був проданий якомусь там Франкфуртерові?
Приголомшений Дідеріх ще не встиг відповісти, як задзвонили, і пан фон Барнім сказав:
— Це мій перукар, за нього я теж збираюся взятися.
Він помітив Дідеріхове розчарування і додав:
— Звичайно, з такою людиною у мене розмова інша. Але кожен з нас повинен посильно шкодити соціал-демократії і перетягати маленьких людей до табору нашого християнського кайзера. Внесіть і ви свою лепту.
І аудієнція була скінчена. Виходячи, Дідеріх почув, як перукар сказав:
— Ще один старий клієнт, пане асесоре, перейшов до Ліблінга тільки тому, що Ліблінг нещодавно поставив мармурові столики.
Коли Дідеріх переказав цю розмову Вібелеві, той відповів:
— Це все чудово, і я схиляюся перед ідеальними поглядами мого друга фон Барніма, але це довго ні на крок не зрушить нас з місця. Бачте, навіть Штекер із власного досвіду в Льодовому палаці розчолопав, що таке демократія, хоч як там вона себе називає — християнською чи нехристиянською. Справа зайшла надто далеко. Тепер лишається тільки одне: діяти, поки влада в наших руках.