Вірші з війни

Війна — твій пожиток:
Забирай зброю забирай набої
Забирай золоті цяцьки і готівку
Того ж самого дня ти залишиш їх шинкареві
У найближчому шинку
І тій безіменній жінці
На тій задроченій автозаправці
Яка слізьми змивала з тебе кров

І найголовніше солдате
Цього не напишуть у твоїх довбаних книжках
І не покажуть у твоїх довбаних фільмах:
Річ не в тому що ти забрав
з кишень убитого ворога
Річ у тому що ти йому поклав

(Я зазвичай кладу стріляну гільзу
Щоб там бачили хто прийшов)

Цього разу я зробив усе правильно
Як учив інструктор
Влупив йому дві двійки
Як учитель геометрії
На уроці фізики
В незахищене місце
Під бронежилет

Я дав йому шанс
Я дав йому шанс вижити
Повернутися на свій Кавказ.
(Я потім довідався Його звали Умар)

Одна двійка пройшла мимо
Друга двійка потрапила в ціль
Одна куля поцілила в бік
І пішла навиліт
А от друга

Друга зачепила низ бронежилету
Змінила траєкторію
Пройшла крізь печінку
І вийшла через живіт

Дивне це відчуття
Я цього не бачив але знав що влучив
З його сектору більше не вівся вогонь
У наш бік

Коли бій закінчився
Вони відійшли прихопивши своїх трьохсотих
А двохсотих і важку зброю залишили нам

Я підійшов до того місця де він лежав
Де він мав би лежати
Де я його поклав

Він мене чекав
Так
Він чекав на мене
Він тримав широко розплющеними очі
І чекав

Я закрив йому очі
Забрав його зброю
Я не зміг торкнутися його кишень

Я пам'ятав чому вчив старий солдат-інструктор
Тож поклав йому на груди чотири стріляні гільзи
Які залишили після тих чотирьох пострілів
Яка з них його
Нехай вибере сам

Після усього таке відчуття
Наче вже не залишилося межі
Яку не було б перейдено
Дивне це відчуття…