Ми були глухі і німі
Якби не твої губи
Які у цій повній пітьмі
Шепотіли мені «любий»
Я дивився в очі землі
В її чорне люстерце
Я вже бачив там свою смерть
Якби не твоє серце
Ми лежали на вогкому дні
Нас їли наші могили
Ти крізь ніч озивалась мені
Говорила мені «милий»
Ми довго сиділи в землі
Ми втратили очі
Ми спали на битому склі
Вічного дня як ночі
Ми вийшли зі своїх могил
Ми розправили крила (плечі)
Ми потужним помахом крил
Залишили свої могили
(повертаємось в гнізда лелечі)
Ми вийшли зі своїх темниць
Ми хочемо сонця і волі
Ми кажемо вам усім:
Доволі доволі доволі!
03.07. 7014
Маріуполь. Азов
Коли чистиш зброю...
Коли щодня чистиш зброю
Розтираєш її духмяними оліями
Затуляєш її собою а сам мокнеш на дощі
Пеленаєш її як малу дитину
Хоча досі ти не пеленав дитину
Тобі лише 19 і ані дитини ані дружини
у тебе немає
Ти ріднишся з нею зі своєю зброєю
і стаєте ви суть одно
Коли копаєш землю
Коли щодня копаєш окоп чи траншею
Пригорщами вигрібаєш
цю дорогу й ненависну землю
Кожна друга пригорща засипається тобі в душу
Вона скрипить у тебе на зубах
Ти ламаєш до неї нігті
Зрештою — у тебе немає і ніколи не буде іншої
Ти залазиш у неї як в лоно матері
Тобі в ній тепло й затишно
Ти раніше ніколи не відчував її так близько
як зараз
І стаєте ви суть одно
Коли стріляєш
Навіть якщо це нічний бій
і ти не бачиш обличчя ворога
Навіть якщо ніч ховає його від тебе
так само як тебе від нього
І кожного з вас пригортає як свого
Ти пахнеш порохом
Твої руки обличчя волосся одяг взуття
Скільки не вмивай не пери — пахнуть порохом
Вони пахнуть війною
Ти пахнеш війною
І стаєте ви з війною суть одно
Марійка
Її направду звати Марійка
Вони разом ходили до школи
Коли восени він сказав їй
що їде з чоловіками на Майдан
А за тиждень повернеться
Вона йому повірила
бо він її ніколи не обманював
А коли за від’їжджаючою автівкою
здійнялася курява
Зомліла коло воріт
Потім минула вічність
А коли почали гинути хлопці на Майдані
Вона перед іконами синці на колінах простояла
І таки відмолила його
А потім він сказав — почекай ще одну вічність
Ти жінка ти зможеш
І записався в батальйон
Минає ще одна вічність
Щонеділі перед тим як іти до церкви
Мати заплітає Марійці косу і дивується
Що в її 19 у неї так багато сивого волосся
А цього разу нащось згадує
бабусину сестру тітку Теклю
Яка ще на ту війну провела хлопця
А він не повернувся
На все життя залишилася самою
Хоч би дитину була він нього народила
А так — що ж
У дорогу Марійку проводжало все село
Найняли автівку з водієм за бензину
(Чоловік категорично відмовився
взяти бодай якісь гроші)
І два дні зносили
Сало крупу борошно цукор мед олію
Натільні хрестики з Почаєва (щоб кожному)
Проскурки із Зарваниці
Білизну чай каву
І все що Бог послав у селі людям
Всього 5 тонн
Андрійко
Назвемо його Андрійко
Хоча бійцю не можна мати імені
У нього лише позивний і псеедо
Від самого ранку відмивав руки
І обличчя і волосся і взуття і одяг
Від порохових газів від землі
яка пов'їдалася в шкіру
Від мастил якими чистив зброю
І від війни яка в'їлася в серце
Особливо від війни
Милом пральним порошком піском шампунем
Лимонним соком і бозна-чим
Ви пробували колись у душі відмитися від війни?
Найбільше він хвилювався за свої руки
Посічені з обламаними нігтями
з болючими занозами з мозолями
Які від зброї з’являються не там
де це буває зазвичай
Від лопати чи граблів