Він був занадто юний щоб розуміти
Що його руки мріє виліпити кожен скульптор
Його руки мріє оспівати кожен поет
У таких руках мріє опинитися кожна жінка
Тому що у нього руки чоловіка воїна
Бога війни
Коли Марійка з'явилася
в розташуванні батальйону
Її зустріли радісними вигуками і свистом
Наче олімпійську чемпіонку з гімнастики
Яка зібрала все золото
Наче кінозірку яка отримала Оскар і що там ще
Коли проводжали зніяковілого Андрійка
На побачення з Марійкою
Кожен намагався доторкнутися до нього
поплескати по плечу
Мовляв давай мужик ми у тебе віримо
покажи себе
Будемо тримати за тебе кулаки
Андрійко повернувся рано-вранці
Навшпиньках пройшов до свого спальника
Щоб нікого не потривожити
Склав у кутку зброю
Бо бійцю навіть на побачення
не можна без зброї
А коли побачив що я не сплю
Самими губами прошепотів одну-єдину фразу
Вона цілувала мої руки
Уявляєте?
Блаженно посміхнувся вдихнув на повні груди
І за мить пірнув на саме дно
глибокого короткого сну
04.07. 2014
Ці чайки над полем бою — вони такі недоречні...
Ці чайки над полем бою — вони такі недоречні
Я ще можу зрозуміти круків
Вони здавна живляться плоттю загиблих воїнів.
Причому крукам байдуже —
Це плоть наших героїв чи наших ворогів
Не знаю чи варто за це ображатися на круків
Як би не було боляче
Я ще можу зрозуміти голубів
Вони звикли порпатися у людському смітті.
Навіть якщо вони будуть висмикувати волосся
Що злиплося від крові
з простелених навиліт голів
І вистелять ним свої гнізда
Я зрозумію їх
Я розумію горобців
Ці просто хочуть їсти
Вони з радісним цвіріньканням
Видзьобують із кишень і речмішків загиблих
(Лише випадково торкаючись очниць)
Залишки хліба печива цукру кави
І всього того що дісталося горобцям
Як військові трофеї
І вже ніколи не буде потрібне загиблим
Горобців я можу зрозуміти
А чайок — ні
Вони кружляють над полем бою
Над полем де лежать мертві
У променях сонця що сходить і заходить —
рожеві
Я переконую себе що це вони в променях сонця
Не у крові
Що це тільки фламінґо бувають рожеві
Від кількості спожитих креветок
Що чайки не можуть так швидко порожевіти
Від спожитої плоті загиблих з обох боків
(Принаймні щоб досягти
такого орнітологічного ефекту
Війна повинна була б тривати не один рік)
Вони кружляють над полем бою
Над полем яке тепер не знати як орати
Як будувати на ньому житло
Як сіяти хліб
Як народжувати дітей
Вони кружляють над полем бою
Падають униз
Хапають здобич
І через наші позиції летять до моря
Зчиняють бійки
І трапляється впускають здобич
Шматки людської плоті падають нам до ніг
(Найприкріше що ми не знаємо —
Це шматки плоті наших друзів чи наших ворогів)
Так дивно коли з неба
Просто тобі під ноги
Падає чийсь палець
Чиєсь вухо
Іноді здається
Що якби зібрати всі шматки докупи
Можна було б скласти людину —
Друга чи недруга —
От якби ще знайти когось хто б її воскресив
Рожеві чайки —
Волів би ніколи їх не бачити —
Найбільше жахіття цієї війни
І шматки людської плоті
Які падають тобі до ніг просто з неба
З якими просто не знаєш що робити —
Адже ти не будеш копати могилу для одного
Відірваного вибухом чи чайками пальця? —
Тим паче ти не знаєш — чий він