Я справді дивуюся, що у наш цинічний і прагматичний час люди беруть ручку до рук, пишуть цілі сюжети, витрачають час і гроші на пошту...
Несповідимі путі твої, Господи, в дорозі до людини...
Але, якби я навіть хотіла вигадати подібну історію і те, що відбулося в мені і зі мною на свято Петра і Павла, 12 липня 2010 року, після того, коли я прочитала листа від В. Г. Панченка, я все одно не змогла би «припасувати» всі пазли так, щоб вони збіглися в просторі і часі. Проте я точно знаю, що нічого у цьому світі не відбувається випадково.
Отже, я, Марія Матіос, українська письменниця, автор «Солодкої Дарусі» й ще кількох обговорюваних в Україні і поза її межами книжок подеколи жінка навіть небоязка, поки що не розшукала Володимира Григоровича Панченка і не познайомилася з ним, хоча, можливо, у Києві наші офіси - через дорогу.
...Коли ми врешті після знайомства з Володимиром Григоровичем нап'ємося кави,
наговоримося не тільки про книжку, а й про все, що пече двох українців, не позбавлених відчуття реальності...
коли я також розкажу йому невигадану історію фельдшерки Дусі (зі справжнім її ім'ям) з новели «Юр'яна і Довгопол», надрукованій у ще одній моїй книзі «про Западну» («Нація»), з якої деякі персонажі «перекочували» в «Солодку Дарусю»,
коли признаюся, якою була нещадною до своїх персонажів майже 20 років тому, у час написання більшої частини «Нації», - визнаю, що була нещадна, бо не заховала за вигаданими прізвищами та іменами справжніх людей, що пережили той час,
коли... коли...
Але знаю точно, що, тамуючи тремтіння в голосі й дрож у тілі, на прощання я не втримаюся і таки запитаю Володимира Григоровича Панченка: «А які були прізвища ваших родичів, що «приборкували» «Западну» у 49-ому?».
Моя цікавість буде не жадібна і не мстива. Просто людська - пам'ятлива. Із присмаком і гарячістю сліз од відчаю...
Бо може бути так, що хтось саме із його родичів чи земляків саме 1949 року «організовував колгосп» ім. Кірова у моєму селі Розтоки на Буковині, в якому мої покійні дідусь і бабуся стали першими його засновниками, а моя рідна тітка Гафія - першою дояркою і першою із трьох комсомолок села. Їх туди добровільно записали.
І навіть, коли б трапилося так, що ми із В. Г. Панченком, обоє в унісон, розказуємо одну і ту ж історію, але з різних берегів одної - української - ріки, я знаю, що я обніму його як брата, і навіть, якби трапилося неможливе - і всі ці живі люди справді збіглися б у просторі і часі у моїх Розтоках, нічого в мені не зміниться. І може, ми навіть разом будемо плакати - кожен над своїм, але таким спільним, - бо ми зрозуміли одне одного, ніколи не бачачи і не знаючи одне одного.
Я так би хотіла, щоб усі розуміли одне одного, прощали минулі провини і робили усе для того, щоб таке не повторилося.
Це, звичайно, поки що моя фантазія - стосовно моменту нашого неминучого знайомства. Бо ще ніхто так не сказав: може, то мій родич дав Вашій Дарусі цукерку. Хоча не один думав. І це я знаю точно.
Але я також знаю непомильно, що подарую Володимирові Григоровичу отой листочок, який я тримала в руках 10.04.10 на сцені Івано-Франківського драмтеатру ім. І. Франка, після прем'єри вистави-реквієму «Нація». На тому листку дослівно записано таке і казано після вистави мною таке:
«10.04.2010,
ІВАНО-ФРАНКІВСЬК, ДРАМТЕАТР
Сьогодні, 10.04.10, у наших найближчих сусідів-поляків - біда, яку не спроможний осмислити людський розум: одночасна апокаліптична втрата 86 осіб із політичної, духовної та культурної еліти нації.
Подумаймо про цю трагедію і мовчки пом'янімо загиблих у авіакатастрофі під Смоленськом. Таке може спіткати кожного. Тому помовчімо хвилину...
...У «Програмі» спектаклю «Нація», крізь який символом проходить лялька-мотанка, написано:
«Мотанка - стародавня лялька-оберіг. Вважається, що лялька-мотанка є посередником між живими й тими, кого на цьому світі Вже чи Ще немає».
А ще у програмі написано - НА ОСНОВІ РЕАЛЬНИХ ПОДІЙ.
У виставі, як і у книжці, не тільки реальні події, але й реальні люди.
Я хочу розказати про цих реальних людей оскільки час і люди так довго мовчали про їхні діяння, що майже всі вони уже давно відкланялися на всі боки всім іншим - добрим, злим, совісним і несправедливим. Поки хтось думав, розказувати чи мовчати, Господь Бог сказав їм «добрийдень!». Отже,