Пишучи на хуторі Лекече «Москалицю», одного дня я подалася в мандри до Берегомета у супроводі відомого вижницького лікаря-фітотерапевта і відомого буковинського краєзнавця Федора Чев'юка. Найперше ми заїхали на цвинтар у Берегометі. І Федір повів мене до місця родинних поховань Васильків.
Я знайшла у блокноті тодішні записи (із кам'яних пам'ятників-надгробків):
Александер Василько 17.12.1827 - 20.08.1893
Георг Василько Сіретський 17.11.1864 - 24.03.1940
Віктор Василько 19.05.1872 - 13.07.1934
Еліза Василько 21.04.1874-10.09.1943
Віктор Василько 1874 - 1943
Константин Василько 20.08.1891 - 25.12.1932
У часи побуту Васильків у Берегометі родина володіла великим масивом землі, величиною в 50 тисяч моргів, із них - 40 тисяч моргів лісу. Вони мали палац з електричним освітленням, водогін, оранжерею, стайню для верхових коней, господарські забудови. Під час Першої світової війни, коли Буковину тричі окуповувало російське військо, росіяни все це спалили, пограбували, коней забрали. Не спалили тільки стайню. А від палацу лишилися лише мури та згарище.
У маєтку Васильків був розкішний парк із екзотичними породами дерев. Залишки цієї краси є ще й дотепер і частково належать селищній лікарні, а частково - берегометській громаді. Жахливий стан унікального природного куточка привів мене згодом у кабінет тодішнього голови Чернівецької облдержадміністрації Володимира Куліша. На той час (2008) обласний голова почув мою тривогу і згодом Чев'юк написав мені: «Питання, яке ви порушили про садибу і парк Васильків, вирішується позитивно як заповідна зона».
(Треба поцікавитися, як опікується нинішній обласний керівник Михайло Папієв історичною і природною реліквією. З Папієвим ми одночасно вчилися в Чернівецькому університеті. Маю багато цікавих спогадів про той період і про цікаві перипетії життя).
Ще Федір Чев'юк написав: «Тоді в Берегометі Марія Василівна фотографувалася в дуплі липової альтанки».
Подивіться на обкладинку цьогорічної книжки-білінґви «Солодка Даруся» (українською та російською мовами): із вищербленого часом дупла липи викочується колесо. А тепер уявіть мене в тому дуплі, де можна поміститися ще одній людині. Художник Сергій Іванов на моє прохання «витравив» мене із липової «схованки» і для обкладинки книжки помістив туди колесо з мого київського городу, придбане в Розтоках у їздового Юрка Бурака. У цій же «Солодкій Дарусі» є ще одне фото з нашого городу - бузьок у гнізді, розташованому на старій груші. Там теж є колесо, подароване нам Юрком Матіосом із хутора Околенчик (пригадуєте президентського «водія»-їздового?).
Федір Чев'юк достеменно вивчив дерева в парку, заснованого Васильками 1890 року. Ось перелік видів дерев, що ростуть у колишньому парку Васильків і потребують захисту й уваги:
тис ягідний, тюльпанові дерева, тисуга канадська, ялівець віргінський, ялини балканські, кедр сибірський, кедр карпатський, псевдомодрини (всього 4 екземпляри на території СНД, 2 - в Нікітінському ботанічному саду в Криму, 2 - в Берегометі), гімго, липи, буки, дуби різних видів, кущі не збереглися.
Однак до батьків я можу їхати й іншою дорогою. Через місто Вашківці. Також Вижницького району. Це батьківщина батьків Рамона Гнатишина - колишнього генерал-губернатора Канади, першого українця, що посів таку високу посаду в англомовному світі. У Вашківцях також є багато цікавого.
КАМІННІ ГОСПОДАРІ
АВСТРІЇ, РУМУНІЇ І РЕШТИ
Скільки разів їздила з Чернівців до Розтік через Вашківці - а жодного разу не зупинялася біля єврейського цвинтаря при самій дорозі, у меморіальному музеї майстра народної вишивки Георгія Гараса була, з автором безсмертної «Черемшини» Василем Михайлюком зналася, славнозвісну вашковецьку Маланку святкувала, а ступити два кроки вбік із вулиці чи то було ліньки, чи то безпечна й жорстока молодість ніколи не цікавиться вічністю.