Держава, 13 років тому узаконена почасти достойниками, почасти - скороспілими пристосуванцями, дотепер залишається позбавленою точки опори, з порушеною координацією рухів, із припливами-відпливами зовнішньої температури і систематичними коливаннями внутрічерепного тиску. Тому в очах розумних людей скидається на малолітню калічку-олігофрена, яку випробовують на космічній центрифузі. І нещадний у законах співжиття світ байдуже спостерігає, чим закінчиться цей варварський експеримент, влаштований дитині безголовими батьками і публікою-свідком, якій ніколи зважитися нарешті думати.
Плебс плебсом, пардон, електорат електоратом, але й він не є суцільним випускником допоміжних шкіл для розумово відсталих. Проте, наше суспільство думає переважно так, як п'є прихований алкоголік: крадькома, щоб ніхто не бачив. І не знав, що він думає насправді, скрутивши в кишені дулю. Алкоголік - дружині. Суспільство - державі. Так і живемо. Ніби житимемо двічі.
УКРАЇНА ДЕКОРАТИВНА
Сьогодні дуже модно говорити і досліджувати Україну incognita, Україну малознану. Та коли б я була вченим, а не письменником, я б з усією силою своєї сільської впертості досліджувала Україну теперішню. Бо мине якийсь час, і байдужа Історія залишиться із брехливо зафіксованою нинішньою нашою брехнею, написаною кон'юнктурниками від науки і політики, й неопротестованою суспільством. Я б розвінчувала Україну декоративну. Бо майже в усіх своїх проявах, тих, які безпосередньо стосуються Держави, вона така ж несправжня, як декоративні фрукти в рекламних роликах. Штучна, як пенсійного віку жінки у штучних віночках на сцені палацу «Україна» під час звітних концертів регіонів. Як штучна армія псевдовчених з академічними титулами, але без письмових примірників своїх дисертацій у бібліотеках. Як жалюгідна самозвана українська еліта з «відмотаними» чи гіпотетично можливими майбутніми тюремними термінами. Як неприродна «Золота фортуна» і неестетичний «Прометей-престиж». Як замариновані одні і ті ж обличчя в «Людині року» Як фанерна українська пісня із олігофренічним приспівом «У-у-у... молода країна... у-у-у... наша Україна».
Не наша вона, не наша. І туман у ній густіший, ніж на Британських островах.
І великий філософ нашої сучасності - Ліна Василівна Костенко сортує ці покручі жорстко й нещадно: «...одна з причин - це ушкоджений тоталітаризмом адаптований розум. Це ще гірше, ніж поневолений... Бо, за словами Ніцше, ув'язнений поневолений розум хоч стрепенеться і вдариться крилами в ґрати. А адаптований розум не здатний до ривка, він до всього швидко звикає і не реагує навіть на подразнення».
Якого іще фізичного і психологічного каліцтва треба зазнати загіпнозованій сьогодні нації, щоб «вдарити крилами в ґрати»?! Ґрати ж можуть виявитися імітованими. Власники ґрат - вони також люди зі страху.
УКРАЇНА ДЕМОНТОВАНА
ТИХИЙ, але послідовний демонтаж декоративної держави в обгортці нібито інтенсивної побудови її різноманітних інституцій, під прикриттям густого туману тотальної неправди, продукованої всіма можливими зомбувальними каналами дезінформації, - можливо, один із найбільш вдалих винаходів тих диявольських сил, про справжні стратегічні плани яких сповіщає один з її речників - депутат Держдуми Росії Митрофанов:
«Россія просто скупіт всю Украіну, что сегодня реально і проісходіт. Наше будущее - ето формат Советского Союза, но построенний нє на ідеалогії... а на фінансовом подчінєніі. Другого путі просто нет. Повторюсь: расійскіє кампанії скоро скупят всьо, что можно купіть на Украінє. Вознікнєт новая формула Совєтского Союза. Но адміністратівно нікто нікого кантраліровать нє
будєт. Масква заставіт всєх падчінятся сєбє, но економічєскімі мєтодамі і срєдствами. Всьо будет цивілізовано».
Не на ідеології, кажете? Можливо. Але коли впродовж місяців український інформаційний простір повідомляє про маневри Україною «улюбленої групи президента Путіна» - ЛЮБЕ, то я хотіла би запитати тих, хто поки що не потребує слухових апаратів: чому день у день ЛЮБЕ мені співає «Ждьот Севастополь, ждьот Камчатка і Кавказ»? Не знаю, як з Камчаткою чи Чукоткою. Про них подбає Абрамович зі своїм ЧЕЛСІ. З Кавказом також зрозуміло. А після недавнього чергового робочого візиту Путіна у Крим як в одну із економічно контрольованих своїх губерній, унаслідок чого Стрілецька бухта блискавично швидко виявила бажання полегшати на частину військово-морських сил України, я нарешті зрозуміла, кого чекав - і таки дочекався Севастополь і зрозуміла, хто в Росії має нетабуйоване право озвучувати президентські наміри - любе (іншими словами - будь-хто).