Інший сучасний «лікар» від українських письменників пішов іще далі: він став транслятором ексклюзивних сповідей іншого ескулапа - почилого в Бозі старого Бланка, Лєнінового діда, - який реінкарнувався саме для того, щоб сповістити про «срамотну» хворобу Кобзаря охочим нащадкам.
Іноді такі дослідники мені нагадують бомжів (безхатченків?!), що вишукують берегами й урвищами порожні пляшки, які ще пахнуть дорогими напоями.
Бо й справді. Придумати, що Шевченко відбував солдатчину мало не за те, що малював «фривольні ескізи» - для цього, як мовиться, треба не одну пляшку випити чи отримати соціальне спецзавдання від спонсора, голова якого обернута від України, як від хвороби Бехтєрєва.
Про Бланка тут якось і говорити ліньки.
СКАЖІТЬ МЕНІ, ЛЮДИ ДОБРІ І НЕДОБРІ ТАКОЖ: чи багато важить для історії питання, скільки алкоголю поглинув геній за життя, скількох жінок перемацав чи скількох позашлюбних дітей залишив по світу?!
На жаль, а, швидше, таки на щастя, геній на те і геній, що все у нього не так, як у середньостатистичної людини. Бо геній - це прорив, заперечення, бунт, руйнація канонів. І не лише в царині творчості.
Так, за багато років ідеологічного трактування творчості як служниці і специфічного доважку до тоталітарної системи, нас навчили так залаковувати, а точніше - паскудити багатьох великих якимись неправдоподібними, фантомними їхніми життєписами, що іншим разом видається, ніби ми мали намір вносити національних геніїв до сонму святих.
Але навіть частина святих - це колишні грішники з печаттю покаяння в серці.
Звичайно, коли на такі - залаковані свого часу - образи духовних провідників нашої (таки винятково нашої, української, нації) останніми роками ллються помиї, ба, навіть каналізаційні фекалії без належного тлумачення і коментарів, то середньостатистична людина, не посвячена в тонкощі психології творчості й законів генетики великих, може отримати своєрідний шок через невідповідність образу усталеного й образу, скинутого з п'єдесталу. Адже людський світогляд - штука консервативна.
Зрозуміло, що саме на це - на руйнацію національних велетів у національній свідомості - розраховані ідеологічні (таки ідеологічні, панове), атаки «духовних» диверсантів сучасності. Якщо нагнітати думку, що геній А. - звичайна, така, як мільйони інших, людина, а не національна пасіонарія - то згодом стає дуже зручно вибивати фундамент з-під цього генія. Адже приходять нові покоління, менше перейняті національними почуваннями чи жадобою знань про попередників, від яких їх відділяють уже сторіччя.
І коли мало не щодня «опускати» авторитети нижче плінтуса... так можна дійти до того, що символом нації стане сила м'язів, а не сила Духу. А на м'язи завжди знаходяться сильніші м'язи. Ось із духом - не густо.
Тому-то багато хто свідомо хоче дати стусана, а частіше-таки копняка Силі Духу з національної культури. Муляє, бачите.
Ніщо не вносить так смуту в часи смути, як методично сіяні зерна снобізму, цинізму, дилетантського розвінчування першооснов - ментальних, духовних, культурних, громадянських.
Отоді випливають на світ Божий трактати про звичайність звичайних людей, які, нібито, дивним чином стали світочами народів і націй. Тоді плодяться якісь хворобливі дошукування, хто скільки їв чи ходив до клозету, як лихословив і т. д. Воно, може, б і нічого, коли би без жовчі та яскраво вираженого психозу. Коли б не на рівні непристойного анекдоту, який має на меті стати істиною.
Спробами роз'їдання національної душі - ось чим є масові потуги нібито наукового патякання про приватні, наголошую, приватні проблеми Великих Людей.
Але запитую вдруге: чи для історії культури має бодай найменше значення те, що Наталі Гончарова у Пушкіна була 139-ою, а може, й 245-ою, якщо вони обліковувались генієм? І що впродовж уже третього сторіччя важить більше: «Я помню чудное мгновенье», чи ті образливі, принизливі для прототипу «чудного мгновения» Анни Керн - пізніші її характеристики в листі Пушкіна до одного із своїх друзів?!
Для мене більше промовляє інше: Пушкінське «Дрожи, Кавказ» на тлі Шевченкового «Борітеся-поборете».
Може, саме оце «борітеся» так муляє новітнім переписувачам життєпису генія? Але, коли ви вже так, панове, відвернули свою інтелектуальну голову у бік «просунутої» Європи чи Америки, то слід згадати оте «борітеся-поборете», кинуте кілька років тому в обличчя всього українського суспільства устами тодішнього американського президента. Кинуте - та почуте тільки наполовину.