Сентенція, сказана не мною, що ніхто, навіть видатні політики, ніколи не випереджали поетів і мислителів, і в цьому випадку справджується з неймовірною точністю.
ЗРОЗУМІЙТЕ МЕНЕ ПРАВИЛЬНО.
Ясна річ: усі оці дивацтва, чи знаки судьби, чи карма, чи просто не-се-ред-ньо-ста-тис-тич-на поведінка геніїв чи видатних людей певним чином відбивалися на тих, хто на той час перебував у полі їхньої орбіти: родичів, знайомих, друзів, колег. І звичайно, ж у людей виникали емоційні реакції на них - несхвалення, осуд, образи, заздрість, інтриги.
Ці — певним чином зафіксовані — реакції з відстані часу, без певних пояснень, розкодувань можуть нам видатися доконечними і безсумнівними. Адже ці реакції проступали переважно в листах, писаних по гарячих, а, отже, суперемоційних слідах.
Так. Для людей, що свого часу оточували геніїв, очевидно, мало значення все: хто до кого ходив, що сказав у пориві настрою, чи як і з ким привітався. Але для історії усе, що поза творчістю генія, - це майже нічого, якщо не йдеться про життєписи черниць і ченців.
І ось іноді напівсерйозно-напівжартома я думаю: може, для сучасних великих людей (але правдиво великих, а не роздутих грошима з власної кишені чи кишені спонсорів) краще, що вони, здебільше, тепер не листуються між собою, а послуговуються телефоном чи електронними скриньками, або ж воліють мовчки і в самотині, не меншій від чернецтва, совісно робити те, що їм диктує Бог?! Залишиться ж бо тільки зроблене ними. І більше нічого. І на цьому тлі потьмяніють плітки чи напівправда.
ДЛЯ МАЛОВДУМЛИВОГО важко зрозуміти, а може, й погодитися: те, що роблять вибрані Богом люди, - це не складання іспитів в інститут благородних дівиць чи матеріал для написання ікони.
І Шевченко, і Франко, і Леся творили не задля того, щоби бути канонізованими за церковними канонами. Вони були живими людьми зі своїми живими пристрастями. І кожен із них карався, але не каявся не через те, що малював (з точки зору таємного управління царської жандармерії) фривольні малюнки, чи мав гріхи перед родичами Ольги Рошкевич, чи - як Леся Українка - мала проблеми з власною родиною через тривалий громадянський шлюб із молодшим за нею Кльонею Квіткою.
Зрештою, ніхто ж бо сьогодні не змушує благоговіти чи молитися ні на кого. Хоча би й на того ж таки Шевченка. Це різні речі - мати спущений зверху план «мочіння» опозиції, і мати бодай би царя в голові, якщо не національну свідомість, сформовану в людині не обов'язково за вказівкою Кобзаря, але бодай би за вказівником землі, громадянином якої ти є.
Але, з іншого боку, подивімося, як збігаються смаки і національні, а швидше, антинаціональні почування тих, хто впродовж безпрецедентно демократичних часів безкарно нокаутує національного пророка, і тих, хто надає «зелене» світло під такі псевдоправдиві опуси.
Очевидно, ж невипадково устами цих господарів в Україні час до часу запускають думку як не про необхідність прийняття закону про подвійне громадянство, то про дві державні мови.
А представники легальної влади в Україні на такі випади, як мовчали, так і дотепер мовчать. Номер місця у партійному виборчому списку - штука важливіша, ніж реакція на чергову гидоту про когось, із чиїм іменем асоціюється (таки асоціюється!) нація. Бо не їхні це національні інтереси - висловити свою - однозначну! - позицію неприйняття відьомських ігрищ на могилах великих попередників. Національних, уточнюю.
...Ніхто з нашого та й не тільки нашого громадянства, шановні «розпинані» і «спихані» Кобзаря з національного п'єдесталу, не палив і не зносив до бібліотек чи в книгарні Шевченкові книжки через надмір жорстокої правди (а не жорстокості) в них.
Зате історія знає, як Кнуту Гамсуну читачі повертали його книжки за співробітництво з нацистами.
Ні один суперпатріот ніде в Україні та й ніде інде не звалює Шевченкових погрудь через те, що, бачите, Шевченко прихиляв свою голову до жіночих грудей, можливо, частіше, ніж ті, що справді боготворять його. Бо шпіцрутени влади на його тілі й третина років, «роздарована» тюрмам, як сказав світлої пам'яті поет Петро Скунць, промовляють, очевидно, чіткіше, аніж плітки, домисли чи миттєві образи сторічної давності.