— Ти не чула про театр? — здивувалася Маґрат.
Бабуня Дощевіск, яка ніколи не зізнавалася у своїй некомпетентності в будь-якій сфері, й оком не зморгнула.
— Звісно, чула, — заявила вона. — Це ж ота модна тема, еге ж?
— Пані Пташко полюбляла повторювати, що театр — це дзеркало життя, — сказала Маґрат. — Вона казала, гарна гра акторів завжди покращує їй настрій.
— Так і має бути, — поквапливо сказала Бабуня, потроху орієнтуючись у темі. — Якщо, звичайно, зіграно як слід. Самі ж вони, ці актори — люди непогані?
— Гадаю, так.
— І, кажеш, мандрують усією країною? — замислено промовила Бабуня, дивлячись на кухонні двері.
— Скрізь, де завгодно. Зараз, я чула, одна трупа виступає в Ланкрі. Я ще не ходила, бо… — Маґрат опустила очі. — Вважається неправильним, якщо жінка приходить у таке місце сама-одна.
Бабуня кивнула.
Вона палко підтримувала подібний підхід — звичайно, коли це не стосувалося її особисто.
Вона відбарабанила пальцями дріб по столу.
— Добре, — сказала вона. — Чом би й ні? Піди скажи Ґіті добре замотати дитя. Давно я не була в хорошому театрі.
В театрі Маґрат, як завжди, впадала в транс. Сам театр був не більше ніж лаштунками з розфарбованої мішковини, дощатою сценою на кількох барилах і півдюжиною лавочок на головному сільському майдані. Та все ж із цього дивовижним чином з’являлися Замок, Інша частина замку, Та сама частина трохи згодом, Поле бою — а зараз це була Дорога з міста. Вечір вдався би вдалим, якби лиш не Бабуня Дощевіск.
Кинувши кілька пронизливих поглядів на оркестр усього з трьох музик, але так і не визначивши, який же з їхніх інструментів називається «театром», стара відьма нарешті звернула увагу на сцену. І тут до Маґрат почало доходити, що деякі ази театрального мистецтва все ще лишаються для Бабуні таємницею за сімома печатками.
Стара відьма раз по раз намагалася зірватися з лави в пориві люті.
— Він його вбив, — сичала вона. — Чого всі посідали, склавши руки?! Він його вбив! У всіх на очах!
Маґрат відчайдушно намагалася втримати колегу за руку, доки та силкувалася встати.
— Все гаразд! — шепотіла вона. — Він живий!
— Дівчинко, ти хочеш назвати мене брехухою?! — обурилася Бабуня. — Я все бачила!
— Бабуню, ну послухай же: це все не насправді!
Бабуня дещо вгомонилася, але продовжувала час від часу пошепки гарчати. В неї почало складатися враження, що все це влаштовано тільки для того, щоб виставити її на посміховисько.
На сцені чоловік у сорочці виголошував натхненний монолог. Бабуня уважно послухала кілька хвилин, а тоді штовхнула Маґрат під ребра.
— Що він там верзе? — роздратовано спитала вона.
— Він говорить, як йому шкода, що той, інший, помер, — пояснила Маґрат і, намагаючись змінити тему, швидко додала: — Ти звернула увагу, скільки тут різних корон?
Але Бабуню не так-то легко було збити з курсу.
— Чого ж він тоді його вбив? — спитала вона.
— Ну, це трохи складно пояснити, — промимрила Маґрат.
— Ганьба! — відрубала Бабуня. — І той нещасний досі там лежить!
Маґрат благально подивилася на Тітуню Оґґ, яка жувала яблуко, вивчаючи сцену поглядом науковця-першовідкривача.
— Я думаю, — промовила та, — так, я думаю, що він просто прикидається. Погляньте, він же дихає.
Публіка, вирішивши, що ці коментарі є частиною постановки, втупилася в труп на сцені. Обличчя того залила густа барва.
— А подивіться-но на його черевики, — вела своєї Тітуня Оґґ. — Справжній король в житті не ганьбився б у таких черевиках.
Труп спробував запхати ступні за картонний кущик.
Бабуня, дивним чином відчуваючи, що отримала невеличку перемогу над адептами лицемірства та неправди, пригостилася яблуком із торби й почала спостерігати за виставою з новим інтересом. Нерви Маґрат почали дещо розслаблятися, і вона приготувалася просто насолоджуватися п’єсою. Але, як виявилося, усе це було ненадовго. Її щире бажання зануритися в світ нереального перервав голос:
— А це ще що за чудасія?
Маґрат зітхнула.
— Н-ну, — ризикнула вона, — цей думає, що той — принц, але насправді той — це дочка іншого короля, перевдягнена чоловіком.
Бабуня піддала актора тривалому візуальному обслідуванню.
— Це дійсно чоловік, — підсумувала вона. — В солом’яній перуці. І спеціально говорить писклявим голосом.