— У мене взагалі чудовий нічний зір, — рішуче сказала Бабуня. — А ти, Маґрат, читаєш забагато тих дивних книжок. Отих геморів.
— Ґримуарів…
— І ще ти більше не малюватимеш у мене на підлозі, — застерегла Тітуня Оґґ. — Минулого разу наша Дрін з ранку до ночі витирала ті твої, як його там…
— Руни, — підказала Маґрат. В її очах було благання. — Ну хоч одну свічечку?
— Гаразд-гаразд, — сказала Тітуня Оґґ, трохи пом’якшуючись. — Якщо тобі від цього стане легше. Але лише одну! І нормальну, з білого воску. Без усіляких там викрутасів.
Маґрат зітхнула. Схоже, діставати решту вмісту торбини не було сенсу.
— Нас мало би бути більше, — із сумом сказала вона. — Шабаш на трьох — це якось несерйозно.
— Щось я нічого не знаю про шабаш. Ніхто мені не говорив про жоден шабаш, — форкнула Бабуня Дощевіск. — Хай там як, по цей бік гір наших більше немає, крім Старої Дісмас, а вона більше не виходить з дому.
— Але в моєму селі чимало молодих дівчат… — почала Маґрат. — Ну, розумієте… Серед них можуть бути тямущі.
— Ми так не діємо, і ти чудово це знаєш, — несхвально сказала Бабуня. — Не буває так, що людина бере і починає чаклувати. Магія знаходить людину сама.
— Так, звісно, — промовила Маґрат. — Вибач…
— Та нічого, — дещо пом’якшившись, сказала Бабуня. Сама вона за все життя так і не опанувала мистецтва просити пробачення, проте цінувала це вміння в інших.
Щоб розрядити атмосферу, Тітуня Оґґ спитала:
— Добре, а що там наш герцог?
Бабуня відкинулася в кріслі.
— Нещодавно спалив кілька обійсть у Міцних Горішках, — повідомила вона. — За несплату податків.
— Який жах, — стиха промовила Маґрат.
— Старий король Веренц теж перед цим не спинявся, — сказала Тітуня Оґґ. — Крутого норову був чоловік.
— Він хоча б дозволяв людям спершу вийти з будівель, — сказала Бабуня.
— Це правда, — погодилася Тітуня Оґґ, яка була непохитною роялісткою. — Він у таких випадках поводився милостиво. Нерідко навіть давав потім гроші на відбудову. Якщо не забував.
— А на Кнурвечір кожному видавав шмат оленини. Регулярно, — мрійливо промовила Бабуня.
— Авжеж. І до відьом ставився з повагою, — додала Тітуня Оґґ. — Бува, цькує в лісах людей собаками, а тут зустріне мене, то завжди шолома зніме і ввічливо так: «Сподіваюся, добре ся маєте, пані Оґґ?» — а наступного дня пришле ключаря з парою пляшечок чого-небудь такого… Толковий був король.
— По-моєму, цькувати людей собаками — це неправильно, — насупилася Маґрат.
— Ну, так, — погодилася Бабуня Дощевіск. — Але він це робив тільки з негідними людьми. Він казав, що їм це навіть подобалося. І відпускав їх після того, як добряче побігають.
— А згадати ту його страшну волохату потвору… — почала Тітуня Оґґ.
Атмосфера розмови раптово змінилася: кімната ніби стала меншою й задушливішою, а по кутках зачаїлися тіні підозрілих недомовок.
— А, — стримано сказала Бабуня Дощевіск. — Його droit de seigneur.
— Добряче потрудився, — сказала Тітуня Оґґ, уважно роздивляючись вогонь у каміні.
— Але наступного дня завжди надсилав управителя з торбиною срібла і великим кошиком речей для весілля, — сказала Бабуня. — Чимало пар завдяки цьому отримали можливість гідно почати нове життя.
— Еге ж, — погодилася Тітуня Оґґ. — І деякі окремі особи.
— Справжній король кожним своїм дюймом, — резюмувала Бабуня.
— Про що це ви? — з підозрою спитала Маґрат. — Він розводив якихось тварин?
Дві старі відьми виринули з тих таємничих глибин, у які було поринули. Бабуня знизала плечима.
— Мушу сказати, — з усією доступною їй суворістю продовжила Маґрат, — що раз уже ви так цінуєте покійного короля, то вас могло би більше хвилювати те, що його було вбито. Я хочу сказати, той «нещасний випадок» був украй підозрілим.
— Така королівська доля, — пояснила Бабуня. — Вони приходять і йдуть, як хороші, так і погані. Його батько, скажімо, отруїв свого попередника.
— Старого Тарґума, — кивнула Тітуня Оґґ. — Пригадую, той мав здоровенну таку руду бороду. Теж, до речі, ввічливий був чоловік.
— А от про те, що Шельметь убив короля, зараз ніхто й писнути не наважується, — зауважила Маґрат.
— Тобто? — спитала Бабуня.
— Він нещодавно вже стратив кількох людей у Ланкрі, — пояснила Маґрат. — Заявив, що за навмисне розповсюдження підривної брехні. І ще сказав, що кожен, хто стверджуватиме інше, побачить його підземелля — але ненадовго. І додав, що Веренц помер від природних причин.