Замок висів на моторошній висоті над пінними водами річки Ланкр, що проглядалися на глибині тисячі футів. Час від часу в річку падали уламки замкової стіни.
Хоча сам замок був невеликим, там були сотні місць, придатних, аби заховати корону.
Герцогиня рушила геть в пошуках нової жертви для своїх доскіпувань, полишивши лорда Шельметя сумно споглядати ландшафт. Почався дощ.
Саме в цей час на замкову браму звалилися громоподібні удари. Це неабияк стурбувало брамового служника, який грав у карткового «Вбогого пана Цибулю» із кухарем та блазнем біля теплої печі.
Він загарчав і підвівся.
— От вам і стукіт без сцени[9], — сказав він.
— Без чого? — здивувався блазень.
— Без сцени, дурню.
Блазень стурбовано поглянув на нього.
— Без сцени? — з підозрою спитав він. — Це щось із дзену, так?
Коли брамовий служник з наріканнями видерся назовні й рушив у напрямку своєї будки при брамі, кухар докинув у банк іще один фартинг і гостро поглянув на блазня понад картами.
— Що таке дзен? — спитав він.
Блазень розкладав свої карти під брязкіт дзвіночків на одязі. Не замислюючись, він відповів:
— Ну, це така підсекта хапонської філософської системи вічного обертання Сумтін; вони уславлені аскетизмом і володіють даром незворушності та цілісності, що досягається через медитацію і спеціальну техніку дихання; а одним із найцікавіших аспектів їхнього вчення є традиція ставити безглузді запитання з метою розширення свідомості.
— Розширення куди? — ще підозріліше спитав кухар. Його вже й так дістав цей день. Коли він доправляв сніданок до Великої зали, то ніяк не міг позбутися відчуття, ніби щось намагається вирвати в нього з рук візочок з тарілками. І, ніби цього було мало, цей герцог відправив його по… Він здригнувся: вівсянку! І варене яйце зі щілинкою для стоку білка! Ні, для такого кухар був застарий. Не того його навчали. Він був кухарем справжньої феодальної формації: якщо страва не мала яблука в пащеці і не була добре просмажена, він не бажав подавати її на стіл.
Блазень хвилю повагався, стискаючи в руці карту, але здолав напад паніки і швидко викрутився:
— По-моєму, дядечку, — пропищав він, — в тобі запитань більше, ніж того летючого насіння-крутилок у кленодубі.
Кухар розслабився.
— Ну добре, — вимовив він, ще не зовсім заспокоєний. Аби це заспокоєння стало остаточним, блазень надалі програв йому тричі поспіль.
Служник тим часом відсунув щиток з оглядової щілини у хвіртці, що була частиною замкової брами, й визирнув назовні.
— Хто це тут стукає без? — прогарчав він.
Солдат, хоч і мокрий, як курка, та переляканий, мов заєць, усе ж завагався.
— Без… Без чого? — перепитав він.
— Якщо збираєшся й далі мене діставати, то, кістка тобі в горлянку, сидітимеш там без нічого весь день, — спокійно відповів служник.
— Ні!!! Я маю негайно побачити герцога! — ревнув солдат. — В околицях вештаються відьми!
Служник хотів жартома відповісти щось на кшталт «Ну так яка ж пора року» або «От і мені б із ними повештатися», але побачив вираз обличчя солдата й затнувся. Людина з таким обличчям не вловила б солі жодного жарту. Це було обличчя того, хто бачив речі, недозволенні для споглядання смертним…
— Відьми? — спитав лорд Шельметь.
— Відьми? — спитала герцогиня.
В пронизаних протягами коридорах голос, не гучніший за вітерець, що пролітає крізь замкову щілину на іншому кінці палацу, проте сповнений надії, повторив: «Відьми!»
Ті, Хто Можуть Бачити Сутність Речей…
— Ми пхаємо носи не в свою справу, ось що, — сказала Бабуня Дощевіск. — І нічого доброго з того не вийде.
— Це так романтично, — на всі груди видихнула Маґрат.
— У-тю-тю, — всміхнулася Тітуня Оґґ.
— Так чи так, — вказала Маґрат, — ти вбила того огидного типа!
— Нічого подібного. Я тільки підштовхнула… звичайний хід речей, — Бабуня Дощевіск насупилася. — Він не вмів виявляти повагу до інших. Якщо людина втрачає повагу, вона потрапляє в біду.
— Крекс-пекс-фекс, доводилося чути про таке?
— Той перший чоловік передав нам малюка, щоб урятувати! — закричала Маґрат. — Він сподівався, що ми його вбережемо! Це ж очевидно! Це доля!
— Ах, очевидно, — пробурмотіла Бабуня. — Мені теж очевидно, що це очевидно. Проблема в тому, що очевидність речей не обов’язково означає їх істинність.
9
В оригіналі — «