- Добрине, - князь був спокійний та в доброму гуморі, - Якби зараз був живий Ярополк, якби ми не перемогли його, заволодівши престолом, ти б зараз сидів десь в в’язниці Новгорода, а я б побирався на його вулицях разом з моєю матір’ю.
Добриня мовчки задумався над словами племінника. А й дійсно було так. Ярополк, наречений Рогніди, доньки половецького князя Рогволода, ніколи б не прийняв власного брата, який з дитинства був вигнанцем у власній сім’ї. А тепер Рогволод, втративши надію отримати славетного зятя, постійно посилав військо на Київ, створюючи новому князеві проблеми.
Раптом двері князівської радниці розчахнулися, і на порозі показалася Олова, супроводжена Любомиром - одним із найбільш близьких дружинників Володимиру.
Володимир підхопився, але тут же опанував себе і знов сів. Добриня, котрий не схвалював цей шлюб, роздратовано відвернувся до свого товариша та тихо почав з ним перемовлятися.
- Любий мій князю, я хвилювалася, що ти вирушив кудись, не попереджаючи мене. – ламаною мовою з сильним акцентом швидко промовила Олова.
- Повертайся у спальню. Я прийду, коли буду вільний. - Володимир знов набув суворого вигляду чоловіка, котрий ніколи не покориться своїй жінці.
Олова відкрила й знову закрила рота, розвернулася на підборах та вийшла. Її хода нагадала Добрині ходу качки: так само перевалювалася з ноги на ногу вагітна.
Тільки-но двері знов зачинилися, Добриня почав було свою давню розмову.
- Князю, дарма ти не послухав мене.
- Добриня, будь-ласка, не зараз. – Володимир підняв своє обличчя, на якому хворобливо світилися стомлені очі.
- Але ж зрозумій мене! Якби ти одружився на Рогніді, а цю варяжку взяв би собі як одну з наложниць, всі б залишилися переможцями, а жителі віддалених закутків Русі не страждали б від терзань половецьких хапунів.
Володимир тяжко зітхнув. Добриня звичайно був правий, але визнати це було б тим же, що й погодися, що ти ще надто недосвідчений володар, а цього Володимир ніяк не міг собі дозволити. Тим паче, молоде серце його покорила своїм гострим пронизливим поглядом юна Олова.
Раптом на Володимира накотилася хвиля втоми, та він, вже не слухаючи нічого, встав і вийшов з приміщення.
Довгий коридор, освітлюваний лише завдяки невеличким віконечкам, закінчувався гвинтовими сходами, що вели у ряд інших кімнат, у яких князь тримав наложниць. Туди й відправився Володимир. Часто, після важкого дня, він засинав у обіймах дівчат, котрих роками князь збирав для власного вдоволення. Переможений хіттю, він відбирав найкращих полоненок і поповнював свою колекцію жінок.
Ось і зараз він, отримавши все, що йому було потрібно, і чого поки що не могла дати йому княгиня, чоловік нашвидкуруч одягнув свою сорочку, штани та натягнув на ноги чоботи, покинувши біляву Веселину та чорняву Марічку, та відправився до Олови, що чекала його.
Піднявшись по сходам на два поверхи, князь підійшов до власних покоїв, проте не помітив охоронців біля входу. Здивований Володимир поволі прочинив двері і почув крик. Швидко увійшовши, він побачив, як на ліжку в оточенні баб-повитух, стогнала його дружина Олова.
- Не княже діло, та й узагалі, не чоловіче, дивитися на це, - за руку князя схопив Добриня, котрий звідкілясь з’явився, і потягнув племінника геть.
- Добриня, я нікуди не піду, - князь нервово стояв біля дверей спальні і прислухався. Сам Добриня розсміявся і сказав:
- Хлопче, у мене вже трійко хлопчаків, а дружина четвертого носить. Чого ти так хвилюєшся? Усе буде добре! Твоя кров сильна!
Слова дядька трохи заспокоїли князя, і він послав свого отрока за чаркою меду.
Через пів години рознісся дзвінкий дитячий плач. На світ з’явився Вишеслав – первісток Володимирів.
Автор приостановил выкладку новых эпизодов