Остап Вишня
Вишневі усмішки кримські
Сімферополь — Ялта
(Подоріж)
Узяли ви, значить, Перекоп і жарите до Сімферополя…
До Сімферополя Кримський півострів особливого собою нічого не уявляє, і ви до того Сімферополя спокійно спите, лагідно похропуючи під тра-та-та-та пульманівського вагона.
А вже з Сімферополя починається справжній Крим з його дивами дивними й чудами чудними, і в кожному, навіть скороченому, путеводителі усім — і екскурсантам, і простим людям — рекомендується гав не ловити, бо іменно в Сімферополі все й починається…
Сімферополь — центр Криму, столиця його. Дуже старовинне місто, бо розкопки в ньому і біля нього свідчать, що ще в останні віки перед різдвом Христовим на цім місці було грецьке сельбище Неаполіс, де сидів скіфський цар Скилур…
Чи довго той Скилур, цар скіфський, сидів у Сімферополі, чи недовго — про це ще не розкопано, але відомо, що приблизно за 22 століття після Скилура у Сімферополі сидів уже не цар, а Врангель, і сидів, як кажуть кримські легенди, дуже не довго… Зник він в напрямку на Царгород, і так «ґрунтовно» зник, що ніякими розкопками його ніколи не розкопаєш…
Сімферополь вражає подорожнього своїми старовинними будівлями, пам'ятниками сивої старовини і чудесними краєвидами довкола, що про них можна писати, писати й ще раз писати… А як ви, невважаючи на його сивину, все-таки його проспали — виходить, що й писати про нього не будете…
Далі йде Бахчисарай, резиденція кримських ханів, із знаменитим палацом останнього кримського володаря й не менш знаменитим бахчисарайським водограєм…
Проспавши Бахчисарай, підлітаєте до Севастополя, крайнього пункту вашої подорожі залізницею…
— Вставайте: вже!
— Сімферополь?
— Севастополь!
— А Сімферополь? А Бахчисарай?
— Уже й забули!
— Шкода! Такі історичні місця! Як же це воно так?
— Прохропли!
— Дивись?!
Севастополь — порт. Блиснула перед нами знаменита Севастопольська бухта, і вже вас упхнули в автомобіль, щоб їхати сошею па Ялту…
Ви озираєтесь, крутитесь, щоб хоч одним оком позирнути на бухту, на набережну, а мадам, біла-біла й пухка мадам, що сидить праворуч попліч вас, закутана газовою хусткою, пояснює вам:
— І що цікавого? Крутиться, як на шилі. І штовхається! Ну, бухта! Ну, море! Так навіщо ж штовхатися?!
… Гррррр! Чок-чок-чок! Поїхали…
Поїхали ви чудовою дорогою, що простяглася на 82 верстви од Севастополя до Ялти…
Вискакуєте за місто. Машина рвонулась на простори, волю почувши, і мчить вас кудись отуди, де перед вами бовваніють сірі в тумані велетні…
Тихо… Тихо… Ранок…
Загойдані машиною, заворожені дивними обрисами височенних гірських кряжів, прозорим повітрям, сонячним промінням, травицею, водицею і всім, чим іще може заворожувати кримський Пан, — сидите ви, примруживши очі, придивляючись та прислухаючись…
І ввесь ви увага, і ввесь ви зір, і ввесь ви слух, бо читали й чули, що дорога від Севастополя до Ялти повна дивних і зорових, і слухових несподіванок…
Тихо… Тихо..
Раптом:
— Ба-бах! Слухова несподіванка!
Метнулися ви зором своїм гострим туди, вгору, де сірі велетні бовваніють…
Може, вулкан заснулий рвонувся?!
Може, скеля в мільйон пудів ринула до моря, змітаючи на шляху своїм усе живе й неживе?!
Може…?!
— Ех і йолки ж зельонії! — крічить шофер. — Говорив: підлатать слід! Не слухають, зарази!