Сусіди видавалися Єві дивними, детальками в табакерці, бо кожен з них був надто сконцентрований на якійсь одній справі: найвіддаленіша сусідка вважала за обов'язок витирати мокрою шматиною підлогу після будь-якого мешканця, відвідувача чи випадкового перехожого, котрий мав необережність ступити ногою на поверх; з-за інших дверей постійно линув стійкий запах пересмаженої соняшникової олії, ймовірно, вказуючи на присутність завзятого куховара; третя жаліслива жіночка регулярно силкувалася втулити Єві свіжі овочі з власної грядки десь за містом (овочі ті, втім, потому спокійно конали в целофанових торбинках на балконі Євиного помешкання, бо та вирізнялася неабиякою ледачістю до господарювання загалом і готування зокрема); зрештою, останню квартиру на поверсі займала не вельми привітна особа невизначеної статі і віку, яка, зачувши кроки або брязкання ключів на коридорі, прочиняла двері і буркала в щілину тихі прокльони. Так уживаючись зі сусідами, Єва трохи переймалася власним незалученням до справ (а радше — Справи) будинку, бо ніяк не могла визначитися з належною їй функцією; зрештою, згаявши трохи часу в роздумах, Єва дійшла висновку, що її лепти загальна Справа не потребує.
Хтозна-скільки часу б минуло в повільному, млоснуватому, з присмаком олії існуванні, якби одного вечора не завітав до Єви чоловік. Він стояв з кількома торбами перед дверима квартири і мовчав. «Ти ж розумієш, що якщо я зараз зайду, то вже тебе не залишу?» — нарешті чи то спитав, чи то ствердив він і позіхнув; Єва розуміла.
З появою чоловіка, який цілком виправдано претендував на шість з половиною метрів квартири і на додачу — на Євине тіло, її побут зазнав майже катастрофічних змін; зрозуміло стало також, яка участь у Справі будинку їй була вготована: либонь, давно позбавлені здатності відчувати сусіди мимоволі ставали свідками виявів усіх людських почуттів од кохання до ненависті; зрештою, Єва й сама, будучи їх генератором, не могла б дати визначення жодній з емоцій. Попри зашкалювання усіх можливих переживань, Єва почувалася щасливою (хоч щастю визначення дати не могла), вмочувала пензля в горнятко з чаєм і сьорбала з горняти з каламутною водою для акварелі, плела синтетичні шкарпетки для чоловіка, стригла йому нігті і мила голову, й навіть намагалася зготувати харч з дарованих сусідчиних овочів. Адам — а саме так звали чоловіка, бо як ще могли його звати — інколи всупереч своїм обіцянкам залишав Єву наодинці, переважно надвечір, і тоді та божеволіла від страху, коли в темряві за вікном раптом спалахували блискавки чи кинуті згори недопалки; звуки і запахи сусідів зникали, і в тісній кімнаті вміщалися всі привиди цієї половини світу, а на ранок Єва знаходила поламані ножиці або пір'я, або грудки глини на підлозі, або ще якісь свідчення чужого перебування, і лякалася ще більше, незважаючи на знайомий присмак олії в повітрі.
За певний час Єва завагітніла: була певна, бо привидівся слизький, чорний, з порізаними боками в'юн на шиї в Адама; в'юн нагадував іспанський комірець, і Єва занурювала пальці в прорізи і вищипувала свіже м'ясо. Незабаром з зародка в її лоні стала розвиватися трава, скошена, спресована акуратним маленьким тюком з розчавленими кониками-стрибунцями всередині, дбайливо перев'язана шпагатом і майже готова народитися на світ; і коли одного дня з грудей Єви потекла кров, а з піхви — молоко, Адам перерізав шпагат, і у квартирі з'явилося маленьке біле кенгуру, а потому невідомо звідки ще й середньовічний блазень, і незнайомі хлопці з оголеними спинами…
Шість чи сім тисяч років потому вчені знайшли Єву. «Мітохондріальна Єва», — сказав один з них асистентці, і та, не перепитуючи, слухняно записала: «іпохондріальна Єва».
Раптово прокидаюся. Вдруге за сьогодні, здається. А може, сьогодні — це вже завтра. Who cares?
Годинник показує пів на третю.
За вікном дощові сутінки.
Адам гримить посудом на кухні.
— Ти не на роботі?
— Вирішив залишитися з тобою.
— Ну й дарма.
Я хочу його вдарити. Зробити боляче, просто так. Схопити за волосся і тріснути обличчям до газової труби. Наступити гострим каблуком на мізинець. Копнути в пах. Запхати його руку в окріп з картоплею.
Пристрасть з часом переростає в жорстокість.