Учитель сказав:
— Стає відомо, які стійки сосна і кипарис, лише з настанням холодного сезону.
Учитель казав:
— Тямущий не сумнівається,
Людяний не тривожиться,
Сміливий не боїться.
Учитель сказав:
— З ким можна вкупі навчатись, не завжди годен для того, щоб разом із ним іти по путі; із ким можна йти по путі, не завжди годен для того, щоб разом із ним на путі твердо стояти; із ким можна стояти твердо, не завжди годен для того, щоб разом із ним лаштуватися до обставин.
Учитель щодо цих рядків зауважив:
— Не думає. А якби думав, то було б недалеко.
Глава 10. У своєму селі
У своєму селі Конфуцій здавався простодушним і в розмові простим, а при дворі і в храмі предків він говорив красномовно, хоча й мало.
Чекаючи аудієнції, розмовляючи з нижчими чинами, він здавався ласкавим, у розмові з вищими чинами — твердим.
У присутності князя він рухався з шанобливим і поважним виглядом.
Коли князь наказував йому прийняти гостей, він ніби з лиця мінився і ноги в нього ніби підгинались. Він уклонявся на всі сторони сановникам, що стояли поряд, підіймаючи до грудей складені руки, при цьому його одяг не брижився, і поспішав уперед, розметавши руки, мов крила. А коли гості йшли, обов’язково доповідав:
— Гості вже більше не оглядаються.
Коли входив у палацову браму, здавалось, вигинався весь, ніби в ній не вміщався. При зупинці не вставав посередині і проходив, не наступаючи на поріг.
Підходячи до престолу, він ніби й з лиця мінився, і ноги в нього ніби підгинались, і слів йому, схоже, бракувало.
Ось, підібравши полу, він піднімався до залу, здавалось увесь вигнутий, і, зачаївши дихання, ніби й не дихав. А коли виходив із залу і спускався на одну сходинку, його обличчя виражало полегшення і він здавався задоволеним. Спустившись зі сходів, поспішав уперед, розметавши руки, мов крила, і з шанобливим виглядом вертався на своє місце.
Коли він держав скіпетр князя, то, здавалось, вигинався весь, ніби втримати не міг. він підіймав його, ніби в уклоні, і опускав, ніби збираючись щось передати, зі збентеженим виглядом і обличчям, що ніби мінилось, він обережно, мов по поперечині, дрібно ступав.
Під час піднесення подарунків у нього було спокійне обличчя, під час приватних зустрічей він мав задоволений вигляд.
Чеснотливий муж не облямовував колір пурпуровою та брунатною матерією, не використовував червоної та фіолетової тканини для одягу, в якому ходив удома.
У спеку він надягав легкий одяг з тонкої грубої тканини і завжди носив її поверх сорочки.
Він носив чорний каптан із халатом з каракулю, білий — з дохою з молодого оленя і жовтий — із шубою з лисиці.
Для дому в нього був довгий хутряний халат із коротким правим рукавом.
Під час сну завжди користувався короткою ковдрою в половину свого зросту.
Сидів на килимку з товстих шкур лисиці та єнота. Коли завершувався траур, надівав на пояс усі підвіски. Завжди носив лише юбки, зшиті з обрізків тканини, окрім випадків, коли брав участь у якій-небудь урочистій церемонії.
Коли йшов висловити співчуття, не надягав халата з каракулю й чорної шапки.
Першого дня року завжди приходив до двору в придворному вбранні.
Коли постував, неодмінно надягав чисту полотняну білизну. У цей час їв іншу 'їжу й не сидів удома де зазвичай.
Він не відмовлявся від шеретованого рису й подрібненого м’яса. Не їв скислого рису, трохи зіпсованих риби чи м’яса. Не їв ї’жу з поганим запахом і кольором. Не їв того, що було погано приготовано і подано не вчасно. Не їв неправильно розібраного м’яса. Не їв без відповідного соусу.
Хай навіть було б і багато м’яса, він уникав з’їдати його більше, ніж рису. І лише у вині себе не обмежував, але не був п’яний.
Відмовлявся від вина і м’яса, куплених на ринку.
У їжі не обходився без імбиру.
Ів небагато.
Беручи участь у князівському жертвопринесенні, він ніколи не залишав жертовного м’яса на ніч. А в інших випадках він не залишав його більш ніж на три дні. І його не їв, якщо воно лежало понад три дні.
Ів мовчки; коли лягав спати, не розмовляв.