Навіть коли їв грубу просту їжу, то завжди приносив із неї трошки в жертву і при цьому виражав усім своїм виглядом строгу шану.
Він не сідав на циновку, послану криво.
Коли був на бенкеті в своєму селі, то йшов із нього лише після старих.
Коли в його селі виганяли демонів по-шестей, він стояв на східних східцях в урочистому вбранні.
Коли переказував кому-небудь із іншого князівства з тим, хто туди їхав, вітання, то, проводжаючи від’ї’жджого, двічі йому вклонявся.
Коли сановник Доброчинний прислав йому ліки, він узяв їх уклонившись і сказав:
— Я не знаю їх властивостей і не смію ними користатись.
Коли в нього згоріла стайня, Учитель, повернувшись від князя, спитав:
— Ніхто не постраждав?
Про коней не спитав.
Якщо князь посилав йому в подарунок їство, то він, поправивши під собою циновку, одразу ж його куштував. Якщо князь дарував йому сире м’ясо, він варив його й підносив духам своїх предків. Якщо князь посилав йому як подарунок живність, він її утримував. За столом у князя після того, як князь здійснював жертвопринесення, починав їсти з рису.
Коли хворів і князь прийшов його навідати, він ліг головою на схід, розклав на собі придворний одяг, а згори перекинув великий парадний пояс.
Якщо князь наказував йому прийти, то йшов, не дожидаючись, коли для нього запряжуть коней.
Заходячи до Великого храму, розпитував про все, що там відбувалось.
Коли помирав його друг, якого не було кому поховати, він сказав:
— Я поховаю.
Друзям за подарунки, хай то були навіть коні й повозка, але не жертовне м’ясо, він не вклонявся.
Не лежав у ліжку, мов неживий, не сидів серед домашніх у позі людини, що приймає гостя.
Зустрічаючи людину в траурному одязі, навіть якщо це був його приятель, Учитель завжди проявляв до нього глибоку пошану. Коли зустрічав когось у парадному головному уборі чи сліпця, то, навіть якщо це були люди, з якими він щодня перетинався, завжди з ними держався з церемонною ввічливістю.
Коли їхав у повозці й натрапляв на людей, одягнених у траурне вбрання, то нахилявся з пошани до них уперед. Він так само чинив, стинаючись із тим, хто ніс важливі державні документи.
Коли, бувало, стіл тріщав від усіляких страв, Учитель обов’язково трохи підіймався з виразом шаноби на обличчі.
Під час грози, коли несподівано бив грім, тужливо вив вітер, він виражав усім своїм виглядом якнайглибшу шанобу.
Коли він залізав у повозку, то держався прямо, ухопившись за мотузяне поруччя.
У повозці не оглядався, казав неквапливо і не показував руками, куди їхати.
Коли цесарки побачили, яким був вираз його обличчя, злетіли і, окресливши коло, всією зграєю спустились.
— Уміють вибрати час! Уміють вибрати час ці цесарки з гірського мосту! — сказав Учитель.
Цзилу їм уклонився. Вони змахнули тричі крилами й улетіли.
Глава 11. Давніше люди, вивчаючи...
Учитель сказав:
— Давніше люди, вивчаючи ритуал і музику, були прості й нехитрі, згодом вони стали в цьому ділі чеснотливими мужами. Якщо доведеться вибирати, я виберу те, як вивчали раніше.
Учитель сказав:
— Нема біля моєї брами нікого з тих, хто був зі мною між князівствами Чень і Цай.
Янь Юань, Мінь Цзицзянь, Жань Боню, Чжунгун вирізнялись у своїм житті чеснот-ливістю; Цзай Во, Цзигун красномовно говорили; Жань Ю, Цзи Лу зналися на справах управління; Цзи Ю, Цзися придбали ученість.
Учитель казав:
— Хуей не допомагає мені:
У моїй мові він усім задоволений.
Учитель сказав:
— З якою шанобливістю Мінь Цзицзянь ставиться до батька та матері! Навіть чужі люди не можуть ні до чого прискіпатися в тому, що кажуть про нього його батьки та брати.
Нань Жун неодноразово повторював вірші про «скипетр із білої яшми». Конфуцій дав йому за це за дружину дочку свого старшого брата.
Доброчинний із Молодших спитав у Кон-фуція про те, хто з його учнів любить навчатися. він відповів: