Коли правитель любить ритуал, ніхто в народі не насмілиться бути нешанобливим; коли правитель любить справедливість, ніхто в народі не насмілиться бути неслухняним; коли правитель любить правду, ніхто в народі не насмілиться бути нечесним. І якщо буде так, то звідусюди стане прибувати народ, несучи з собою на спинах своїх дітей. Навіщо тоді правителю самому орати і сіяти?
Учитель сказав:
— Якщо знаєш напам’ять усі триста Пісень, але не розумієшся на дорученій тобі державній справі і не можеш, посланий у чужі землі, самостійно вести переговори, то яка користь у Піснях, хай ти навіть пам’ятаєш їх так багато?!
Учитель сказав:
— Коли ведеш себе правильно, то за тобою підуть і без наказу; та коли ведеш себе неправильно, то не послухають, хоч і накажеш.
Учитель сказав:
— У князівств Лу і Вей — братні правління.
Учитель казав про Цзиня, сина князя Вей, що він був обдарований житейською мудрістю: коли мав зовсім небагато, то сказав: «Мені цього майже досить!» А стало трохи більше, заявив: «Усього є майже сповна!» А коли з’явилось ще більше, він сказав: «Живу майже зовсім розкішно!»
У подорожі у Вей з Учителем був Жань Ю, який правив повозкою. Учитель зауважив:
— Як багато людей!
Жань Ю спитав:
— Коли їх багато, то що ще слід зробити?
— їх збагатити, — відповів Учитель.
Жань Ю знову спитав:
— А якщо стануть і багаті, то що ще слід зробити?
— Їх просвітити, — відповів Учитель.
Учитель сказав:
— Коли якийсь правитель запросить мене на службу, то в нього вже протягом року все стане краще, а через три він здобуде успіх.
Учитель вигукнув:
— Воістину, як правильно сказано, що якщо влада в країні протягом ста років належатиме хорошим людям, то вони зможуть упоратися з насиллям і обійтися без страт!
Учитель сказав:
— Навіть коли приходить до влади справжній правитель, людяність може утвердитися лише через покоління.
Учитель казав:
— Коли ти виправляєш сам себе, то з чим не впораєшся в правлінні? Коли не можеш сам себе виправити, то як же виправлятимеш інших?
Коли Жань повернувся із засідання, Учитель спитав:
— Чому прийшов так пізно?
— Обговорювали одну державну справу, — відповів учень.
Учитель заперечив:
— Ця справа не могла бути державною. Інакше я чув би про неї, хоча ніде й не служу.
Князь Твердий спитав:
— Чи можна одним висловлюванням привести країну до розквіту?
Конфуцій відповів:
— Цього не можна досягнути висловлюванням. Але люди кажуть: «важко бути правителем і нелегко бути підданцем». Якщо зрозумієш, як важко бути правителем, то хіба не наблизишся до того, коли одним висловлюванням приводять державу до розквіту?
— А чи можна одним висловлюванням згубити країну? — спитав князь.
Конфуцій відповів:
— Цього не можна досягнути словом. Але люди кажуть: «Я радію з того, що я правитель лише тоді, коли не суперечать моїм словам». Якщо те, про що він каже, прекрасно, хіба погано, що йому ніхто не суперечить? Але якщо сказане погане і ніхто не заперечує, то хіба не наблизишся до того, щоб одним словом погубити державу?
Князь Ше спитав, що значить управління державою. Учитель відповів:
— Це коли радіють ті, що близько,
І приходять ті, що далеко.
Коли Цзися став управителем Цюйфу, він спитав про те, як мусить діяти правитель.
Учитель відповів:
— Не сподівайся на швидкі успіхи й не спокушайся малою вигодою. Поспішиш — і не досягнеш мети, спокусишся малим — і не зробиш великого.
Князь Ше сказав Конфуцію:
— У моєму селі був один відвертий чоловік. Його батько вкрав барана, і він виказав свого батька.
Конфуцій відповів:
— У моєму селі щирі люди відрізняються від ваших. Батьки там покривають синів, а сини — батьків. У цьому щирість і полягає.
Фань Чі спитав про те, в чім полягає людяність. Учитель відповів:
— Держатися з шанобливістю вдома,
Сумлінно ставитися до справи
І чесно чинити з іншими.
Від цього не можна відмовлятися,
Навіть коли їдеш до варварів.
Цзигун спитав:
— Яким треба бути, щоб могли назвати ученим мужем?
Учитель відповів:
— Ученою може називатись людина, поміркована у своїй поведінці, здатна з гідністю виконати наказ правителя під час місії в чужому краї.