Хтось попросив Учителя висловитися про Цзичаня, і він відповів:
— Це милостива людина.
Коли попросили висловитися про Цзисі, відповів:
— Це ж він, це він!
Коли попросили висловитися про Гуань Чжуна, відповів:
— Це була людина! він відібрав у Бо селище Пянь із трьома сотнями родин, але Бо, хоч і був вимушений харчуватися грубою їжею, жодного разу до своєї смерті на нього не нарікав.
Учитель казав:
— важко біднякові злоби не мати,
І легко багатому не бути чванливим.
Учитель сказав:
— У Мен Гунчо цілком вистачало б здібностей для того, щоб бути управителем у великих кланах на кшталт Чжао чи вей, але він не міг би бути сановником у таких невеликих князівствах, як Тен чи Сюйо.
Цзилу спитав про те, яка вона, довершена людина.
Учитель відповів:
— Довершеною можна вважати людину з розумом Цзана Войовничого Другого, безкорисливістю Гунчо, хоробрістю Чжуанцзи з Бяня, вправністю Жань Цю, облагородженими обрядами й музикою.
Потім продовжив:
— Але навіщо ж довершеним людям бути обов’язково такими в наш час? Адже довершеним також можна вважати того, хто ставить справедливість вище за особисту вигоду, жертвує собою в момент небезпеки й ніколи, навіть перебуваючи довгий час у скруті, не забуває своїх обіцянок.
Учитель спитав у Гунмін Цзя про Гуншу Освіченого:
— Чи правда, що він не говорить, не усміхається й не має власності?
Гунмін Цзя відповів:
— Той, хто це вам сказав, перебільшував. він говорить вчасно — і ніхто не втомлюється від його слів; сміється, коли весело, — і нікому не докучає його сміх; привласнює, якщо це справедливо, — і нікого не обтяжує його привласнення.
— Це так. Але хіба він так і чинить? — спитав Учитель.
Учитель сказав:
— Цзан войовничий Другий, покладаю-чись на свою землю Фан, прохав у володаря лу про те, щоб його нащадки були залишені там правити. Якщо скажуть, що він не чинив тиску на володаря, я в це не повірю.
Учитель сказав:
— Князь Освічений з уділу Цзинь був віроломний і нечесний, князь Стовп із Ци був чесний і невіроломний.
Цзилу сказав:
— Князь Стовп убив свого брата, принца Цзю, і Шао Ху, що служив принцу, вкоротив собі віку, а Гуань Чжун із собою не покінчив.
І потім спитав:
— Гуань Чжун не був людяним?
Учитель відповів:
— Князь Стовп завдяки зусиллям Гуань Чжуна, а не за допомогою зброї, дев’ять разів об’єднував правителів уділів. Чи зрівняється з ним за людяністю? Чи зрівняється з ним за людяністю?
Цзигун спитав:
— Гуань Чжун не був людяний? Коли князь Стовп убив свого брата Цзю, Гуань Чжун не тільки не зміг умерти, але став у нього першим радником.
Учитель відповів:
— Коли Гуань Чжун став першим радником у князя Стовпа, він зробив його гегемоном у правителів уділів, об’єднав, виправив Піднебесну. Народ донині користується його милостями. Якби не було Гуан Чжуна, ми всі ходили б із розпущеним волоссям і загортались наліво. Хіба він міг дозволити собі бути таким само педантичним, як ті прості люди, що вкорочують собі віку в ямах та яругах, залишаючись невідомими?
Сановник Чжуань був управителем у Гун-шу Освіченого і разом із Освіченим, за його рекомендацією, піднісся при дворі князя. Учитель, почавши про це, сказав:
— Заслуговую на ім’я Освіченого.
Коли Учитель заговорив про безпутство князя Чудотворного з Вей, вельможа Доброчинний спитав:
— Якщо це так, то чому ж він не гине?
Конфуцій відповів:
— У нього Чжуншу Юй відає прийомом чужоземців, жрець То організує жертвопринесення, а Вансунь Цзя керує військами. Як може він загинути з такими помічниками?
Учитель сказав:
— Хто обіцяє з легкістю й без сорому, тому тяжко виконати обіцяне.
Коли Чень Хен убив князя Простого, Кон-фуцій, омившись, прийшов до двору і сказав князю Скорботної Пам’яті:
— Чень Хен убив свого володаря, прошу його покарати.
— Скажи Главам трьох родин, — відповів князь.
Конфуцій, відійшовши, сказав:
— Я займаю місце за сановниками, тому не смію промовчати. А володар звелів: «Скажи Главам трьох родин».
І він пішов до них і сказав, але вони відповіли відмовою.