СТАНІСЛАВ ЛЕМ ПРО СЕБЕ
...Це були дуже нецікаві роки. Взимку ми зазвичай каталися в Закопане на лижах. Улітку, зважаючи на мою алергічну нежить, на яку тоді ще не було рятівних засобів, я виїжджав на 5-6 тижнів до Будинку Спілки письменників у Закопане і там писав, як зварйований. Під час одного з таких «сеансів» постав «Солярис». У такий самий спосіб я написав кілька інших книжок. Поза тим там нічого цікавого не відбувалося. Дружина працювала в рентгенкабінеті, а я був рядовим членом Спілки письменників... Із того періоду пам’ятаю перші виїзди з письменницькими делегаціями до НДР, згодом до Праги й Радянського Союзу, де мене мало не носили на руках...
ПРО СТАНІСЛАВА ЛЕМА
Видане 1959 року «Слідство» балансує на межі фантастичної й детективної повісті і є своєрідним негативом детективного роману. 1976 року з’являється «Нежить», яку сам автор визначає як удалішу, вірогіднішу версію «Слідства». Дитячі роки, проведені у Львові, Лем описує в автобіографічній повісті «Високий Замок» (1966). Окрім белетристичних творів, Лем пише такі дискурсивні прозові твори, як: «Діалоги»(1957), «Summa Technologiae» (1964), «Філософія випадку» (1968), «Фантастика й футурологія» (1970), «Розвідки та шкіци» (1975). Серед його великих есеїв вирізняється «Summa technologiae», яка з роками щораз переконливіше претендує на чільну позицію, затьмарюючи «кібернетично» спрямовані «Діалоги», «Фантастику й футурологію» і навіть вражаючу за своїм задумом «Філософію випадку». І не тому, що попередні твори менш цікаві, а тому що «Summa» дотична до проблем, які не втрачають актуальности з плином часу, заторкує найсерйозніші питання з реалій культури людства. Нічого дивного, адже «Діалоги» занурені почасти в абстракції філософського роздуму, почасти в актуальні політичні питання. «Фантастика й футурологія» порушує проблеми науково-фантастичної літератури та її зв’язків із наукою. «Філософія випадку» зводить світоглядну «споруду», досліджує структури, супутні біологічній еволюції, історії, культурі, мистецькій творчости тощо. «Summa technologiae» відрізняється від інших творів. Якщо вона й є «будівлею», то такою, що нагадує будівничі проекти футуристів. Вона висуває сміливі гіпотези, накреслює шляхи, якими, на думку автора, має рухатися технічна думка й винахідництво, а слідом за ними—тісно пов’язана з ними культура.
На початку 70-х років з’являються дві збірки літературознавчих шкіців про міфічні книжки «Абсолютна безодня» й «Омріяна велич», узагальненням яких у майбутньому стануть «Провокація» (1984) і «Бібліотека XXI століття» (1986). Апокрифичні тексти Лема знаходяться на межі літературної фікції та есеїстики. Це рецензії й передмови до неіснуючих книжок. Лем писав їх, наче приміряючи до себе різні тональності, стилі й авторські позиції. Пародії на поширені прозові течії перемережані тут із вельми поважними роздумами про природу Всесвіту, майбуття науки й людської цивілізації. Лем обирає апокриф, бо уявляє культуру передовсім як велику збірку текстів, серед яких можна ширяти, як це роблять у його прозі легендарні «зореплавці»...
Свідченням міжнародного визнання творчости Станіслава Лема стало почесне членство в Академії письменників-фантастів Америки. Та небавом після кількох його критичних висловлювань про рівень американської літератури письменника позбавляють членства в цій поважній організації(!).
1982 року, після оголошення воєнного стану, Лем покидає Польщу. Він їде до Берліна як стипендіат Wissenschaftskolleg, а ще за рік переселяється до Відня. Перебуваючи за кордоном, пише дві свої останні белетристичні книжки: «Мир на Землі» й «Фіаско». Наприкінці 1988 року повертається на батьківщину.
У 90-х роках Лем вдається до футурологічних прогнозів. Він співпрацює з «Tygodnikiem Powszechnym» (низка фейлетонів «Світ за Лемом»). Вибрані фейлетони виходять окремими книжками: «Любі часи» та «Дірки в цілому». Паралельно дописує до часопису «Odra» (цикл статей «Фігуральні роздуми»), а також до польської редакції «PC Magazine» (статті з цього часопису вийшли двома книжками: «Таємниця китайської кімнати» й «Мегабітова бомба»). Остання книжка Лема називається «Змиг ока».
Станіслав Лем є членом польського Пен-клубу, лавреатом багатьох вітчизняних і закордонних нагород (зокрема державної нагороди І ступеня в галузі культури й мистецтва, австрійської державної відзнаки за досягнення в галузі європейської культури ім. Франца Кафки), є кавалером Ордена Білого Орла, доктором гоноріс кауза Вроцлавської Політехніки, Опольського, Львівського та Яґайлонського університетів. З 1972 року Лем бере участь у роботі Польської Комісії Академії Наук «Polska 2000»; з 1994 року — член Польської Академії Мистецтв.
БІБЛІОГРАФІЯ:
• Człowiek z Marsa, Warszawa: Nowa, 1994.
• Astronauci. Warszawa: Czytelnik, 1951.
• Jacht “Paradise”. Sztuka w czterech aktach (współautor: Roman Husarski). Warszawa: Czytelnik, 1951.
• Sezam i inne opowiadania. Warszawa: Iskry, 1954.
• Czas nieutracony. Kraków: WL, 1955; cz. I: Szpital Przemienienia wydawana osobno od edycji: Warszawa: Czytelnik, 1975.
• Obłok Magellana. Warszawa: Iskry, 1955.
• Dzienniki gwiazdowe. Warszawa: Iskry, 1954.
• Eden. Warszawa: Iskry, 1959.
• Śledztwo. Warszawa: MON, 1959.
• Inwazja z Aldebarana. Kraków: WL, 1959.
• Powrót z gwiazd. Warszawa: Czytelnik, 1961.
• Solaris. Warszawa: MON, 1961.
• Pamiętnik znaleziony w wannie. Kraków: WL, 1961.
• Księga robotów. Warszawa: Iskry, 1961.
• Noc księżycowa. Kraków: WL, 1963.
• Niezwyciężony i inne opowiadania. Warszawa: MON, 1964.
• Bajki robotów. Kraków: WL, 1964.
• Polowanie. Kraków: WL, 1965.
• Cyberiada. Kraków: WL, 1965.
• Głos Pana. Warszawa: Czytelnik, 1968.
• Opowieści o pilocie Pirxie. Kraków: WL, 1968.
• Doskonała próżnia. Warszawa: Czytelnik, 1971.
• Bezsenność. Kraków: WL, 1971.
• Wielkość urojona. Warszawa: Czytelnik, 1973.
• Głos Pana; Kongres futurologiczny. Kraków: WL, 1973.
• Katar. Kraków: WL, 1976.
• Maska. Kraków: WL, 1976.
• Suplement. Kraków: WL, 1976.
• Powtórka. Warszawa: Iskry, 1979.
• Golem XIV. Kraków: WL, 1981.
• Wizja lokalna. Kraków: WL, 1982.
• Prowokacja. Kraków: WL, 1984.
• Biblioteka XXI wieku. Kraków: WL, 1986.
• Fiasko. Kraków: WL, 1987.
• Pożytek ze smoka i inne opowiadania. Chotomów: Verba, 1993.
• Zagadka. Warszawa: Interart, 1996.
• Dialogi. Kraków: WL, 1957.
• Wejście na orbitę. Kraków: WL, 1962.
• Summa technologiae. Kraków: WL, 1964.
• Filozofia przypadku. Kraków: WL, 1968.
• Fantastyka i foturologia. Kraków: WL, 1970.
• Rozprawy i szkice. Kraków: WL, 1975.
• Lube czasy. Kraków: Znak, 1995.
• Sex Wars. Warszawa: Nowa, 1996.
• Tajemnica chińskiego pokoju. Kraków: Universitas, 1996.
• Dziury w całym. Kraków: Znak, 1997.
• Bomba megabitowa. Kraków: WL, 1999.
• Okamgnienie. Kraków: WL 2000.
• Wysoki Zamek. Warszawa: Wyd. MON, 1966.