Але радянська земля, закохана в ударників неба, не хоче розлучитися з улюбленцями навіть на десять хвилин. І виразом колективних бажань гримить титанічна труба станції «Комінтерн»:
«Бажаємо вам приємного апетиту».
Нехай обідає на висоті сорока кілометрів, нехай посьорбає супу з електричних макаронів та поламає зуби над смаженими хмарами! А ми внизу піднімемо дружній тост і виголосимо за своїм обідом гучне ура.
4
Обідньої пори країна знову вмикає свої приймачі. І у тріскотняві атмосферників, у шумі моторових зумів і трамвайних електробризок знову чує країна міцний голос невтомного Горячова.
Він сповіщає дані атмосфери. Він говорить про те, що з боку Варшави іде циклон, що повітряні маси линуть із хуткістю 20 метрів на секунду на землі й на висоті 40 метрів і про те, що стратостат помітно зносить на схід...
Перисто-слоюваті «цирро-стратус» високо заносять свою снігову долоню над червоною столицею. І золота крапка, досі видна в трубу, зникає в хмарах. Повітря починає жити власним життям і нагадує людям про свої несприятливі якості. Слабенький вітрець тріпає прапор на землі в Москві, а у Варшаві він гуде смерчем і громохко реве у свою чорну трубу. У Стокгольмі він зриває піну і шпурляє хвилі Балтики на крижаний берег. У Ленінграді він кипить морозяним туманом.
Система вітрів отримує новий розворот. Вітер кидається вихорами і широким фрезером повзе по землі. Це – справжній циклон і тому старе продування землі змінюється грою повітряних мас. Це йде холодний фронт війною на теплий. Це – температурні хвилі, що повзуть одна на одну, витискують і б’ються між собою, завихрюючись на височині і народжуючи дикі швидкості повітряних мас. На височині вони небезпечні для аеропланів і аеростатів. Вони захоплюють їх у могутні течії захмарних просторів і ламають їх. Могутні повітропади, повітряні Ніагари таять у собі тисячі сюрпризів.
Могутній горішній пасат тікає від холодного фронту і кидається у висоти. Його звуть вітром Кракатау, іменем вулкана, що викинув свої газові маси на височінь 83.000 метрів. Цей вітер пронизує мережу температурних швів землі і народжує прозоре хвилювання висот.
А тим часом з боку Варшави йдуть новини все гірші і гірші. Тиснення падає катастрофічно хутко, і хоч ми знаємо, що наші герої захищені бронею температурних фронтів, –
хвилювання за спуск охоплює мільйони. А станція «Комінтерн» підливає масла у вогонь.
«Товариші короткохвильники, стежте за радіограмами «Леніна».
Магнітні хвилі виповзають з усіх щілин землі і перекошують звичні кути радіоприймання. Циклон ще здалека заносить свій магнітний кулак і, як завжди, роздрібнює овали радіохвиль, розсипаючи навколо тріскотняву атмосферних розрядів. А радіоприймач мовчить, як німий. На блакитному екрані телевізора повзуть білі баранчики московських хмар. Шипить електрофоном репродуктор і рідкі тріски порушують одноманітний зум. Вся країна сидить за приймачами, прикипіла до гучномовців, чекає, а «Комсомол» мовчить.
Даремно Москва кличе його на всі голоси. Кличе настирливо і терпляче. Даремно вона затримує передачу слів і двічі-тричі повторює свій клич; повітряна куля німує. Москва робить інтервали на дві-три хвилини і знову кличе морозну далечінь відгукнутись хоч би словом.
Блакитне мовчання вбиває нас. Ми не віримо у можливість катастрофи, женемо навіть тінь підозри, та тривога стукає якщо не в мозок, то в серце. Що сталося? Чому німує Мурзаєв?
А ефір свистить, хрипить, нявчить від далекострільних настроювань завзятих короткохвильників. В ефірі починається рев подвійного звіринця. Циклон сам собі, а радіосвині теж –
самі собі. Репродуктор шипить од подвійного натиску.
І раптом...
В ефір вмикається чужа хвиля і починає говорити. Але розмова така далека, така зіпсована, що ви розбираєте лише окремі слова. Хтось, захлинаючись від власного ричання, подає свій голос, і лише окремі склади виринають більш-менш пристойно з могутніх тисків магнітної тісноти.
...Ле... гово... омо... Ніомо... Ава... анод... – В’ю... Св’ю... ллю... гррр... кррр, – твердять своє атмосферики. – Що таке, що таке? – кидається країна, велика країна з запитанням.
Але рупори «Комінтерну» відповідають гудінням божевільних хвиль. Невже це хрипке бурмотіння треба розуміти, як сигнал того, що:
– Про зниження говорити не можна.
Ніхто не розуміє, що тут. Аварія в гондолі? Задушення чи просто жахливі жарти магнітних циклонів та вітрів Кракатау, що зривають зв’язок із висотою?