В гондолі панує тиша. Ця тиша нервує Іну і вона готова сама втрутитись у розгляд апаратури, щоб покарати якийсь винний контакт. Але страшна цікавість держить її біля наукових приладів, бо в її голові вже цілком склалося розв’язання проблеми космічною проміння. Вона лише перевіряє свої власні думки і пише, пише на широкому блокноті. А в голові ширяє радісна захватна думка. Вона зворушує її, хвилює і тому нервування Алі та Феді здається їй тільки тимчасовою поразкою, яку так легко виправити, щоб знову йти на штурм небес і, досягши найбільшої височини, почати переможне спускання на Землю, яка зараз палає, наче чужа невивчена планета.
Іна пише і пише... В її записках стільки думки, стільки поезії... Підтверджуються її сміливі гіпотези, які вона захищала в аудиторіях УФТІ і які полетіли потім феєрверком дискусійних статей по всій світовій науковій пресі, і в першу чергу по радянській. Їй завжди здавалося, що звичне обертання земної кулі дає електромагнітний ефект, породжує потоки електричних бур по всіх меридіанах і паралелях і бентежить полюси зайвиною енергії, що перетворилась в картинне полярне сяйво.
Їй здавалося, що турбінне обертання Землі завжди народжувало шари космічного проміння, взаємно зв’язаних з електромагнітною панорамою всієї Сонячної системи. Мало того, височінь шару «косміків» завжди впливала на склад атомного розпаду та синтезу і казала про вік планети...
У Іни багато плодючих думок, припущень, потверджених зараз науковими даними. Вона готова швидше сповістити Лінецькому про те, як вона бажає використати міць космічних шарів – величезний акумуляторний запас енергії – на розклад атома важкого елемента.
Все це великі думки з перспективою наперед. Дівчина переживає виняткову радість і навіть небезпека, що стереже кожний крок стратонавтів, не лякає її. Вона готова повторити свою думку:
– Земля є своєрідний тип турбогенератора, планета, що, як і інші небесні тіла, породжує струми магнітних енергій...
Як добре жити з цією думкою, всотувати її всіма соками юного мозку і передбачати великі перемоги новітньої радянської фізики. Адже титанічні висоти супроводжують вертикальний гін їхнього «Комсомола», стверджують ідейні висоти нових жовтневих поколінь. Тут останні досягнення і перспективний план майбутніх робіт...
Іна пише нотатки і бажає найменший відтінок думки вмістити в простих людських словах. Не припиняючи спостережень і забувшись від захоплення, вона поглядає в ілюмінатор без захисного скла. Вона розкриває очі і зоряна куча без мерехтінь і ліричної глибини встромляється стома жалами в тонкий зоровий нерв.
Іна засліплена. Голкові краплини зоряних уколів стоять в очах. З тихим стогоном відходить вона від ілюмінатора і кілька хвилин нічого не бачить.
– Що з тобою?.. – тривожно питає Федя.
– Там стільки зір, там полярне сяйво... – каже молода вчена і сідає на стілець, розтираючи очі. Попереджені товариші озброюють свій зір спеціальним склом і дивляться на широкий чорний світ, що запалав перед ними густим розсипом колючих зірок і биндами чудного сяйва, яке поточилось у далеких овалах північного краю. Це світло колишеться, грає, перебігаючи жовтими різкими тінями. Прекрасна корона тішить Алі і Федю. Вони не довго милуються видовищем і, побажавши Іні швидше дати лад своїм очам, беруть олівці і вписують спостереження в блокноти. Дівчина чує поскрипування олівців. Мружачи свої засліплені очі, вона диктує те, що вона бачила чистим неозброєним оком.
«На мою думку, космічне проміння і полярне сяйво, яке ми вивчаємо зараз, мають між собою зв’язок, що його можна висловити п’ятою формулою Лінецького...» – пише Федя.
Закінчивши запис фактів, Федя звіряє свої пілотні таблиці. Потім бачить, як унизу вирують перемішані хмари, як люто течуть вітри Кракатау, як бринить атмосфера, і він покладає втекти від ударів циклону вгору.
Вгору! Ось справжнє рятування від вітропадів, від пухнастих кулаків морозних чи теплих повітряних течій. А тим часом атмосфера поверне собі свою рівновагу і це значно полегшить нормальний спуск.