Через те він не здержує кулі від свердління висот...
І куля невтримно мчить вгору до сипучих бинд полярного сяйва...
Нова думка тривожить Мурзаєва. Він ще раз пробує увімкнути апарат і знову пересвідчується, що зв’язок спинений далеким північним сяйвом, яке з далеких країн Арктики простягло свої магнітні стріли і паралізувало телевізори. Великий жаль полосує його серце. У таку незабутню хвилину вони стежать за виграванням полярного сяйва, а його внизу ніхто не бачить, бо екрани великої землі мовчать лише тому, що полярне сяйво спинило зв’язок, тим часом, як золота оболонка (це стало цілком очевидно з вимірів потенціалу оболонки!) зарядилися величезним запасом атмосферної електрики.
І яке щастя, що цей струм сягнув цифри 43 мільйони вольтів за невеликого амперажу. Щастя в тім, що цей струм Іна може скористати для розкладу найважчого елемента, що досі витримував на землі бомбардування струму в 15 мільйонів вольтів, не розкладаючись. Цю величезну напругу стратостат акумулював, прошиваючи своїм льотом температурні і електромагнітні шви радянської землі.
Рвучка нетерплячка мучить старого комсомольця. Алі готовий знищити перепону, що прикувала їхню дорогу Іну до стільця, позбавивши її на якусь хвилину очей. Він запитує, чи варто використати цей висотний струм для розбиття важких атомів, чи краще спробувати скористати його для радіозв’язку, тим паче, що апаратура розрахована на великі напруги, передбачені ще на землі, коли товариші конструювали гондолу. Іна розплющує очі і шепоче нетерпляче і пристрасно:
– Почекай, ось мої очі…А поки увімкни в передатник. Може, струм проб’є магнітну броню, утворену короною полярного сяйва, якщо твої 750 вольтів не впорались із завданням.
І Мурзаєв вмикає передатник в нову сітку – у два полюси, що дротами йдуть до апендикса і до голівки великої золотої кулі. Алі рискує життям так само, як рискнула Іна, забувши про височінь.
Та бажання розшифрувати нову таємницю міцніше за страх. І тому, коли велика іскра запалює балони неонових ламп, розрахованих на збереження апаратури від зайвої напруги, яскраве рожеве сяйво палає в гондолі і біжить мерехтливими бризками.
– Давай сигнал, давай!.. – командує Федя і подає написану радіограму, в якій він сповіщає про нові думки Іни Шевченко і про нові гіпотези, а також про те, що радіозв’язок іде на напрузі в кілька мільйонів вольтів.
Алі читає і грім його голосу потрясає гондолу. Дрібна колисва іде по всіх шпангоутах гондоли. Саме тоді земля почула перші незрозумілі склади: «ово... омо...» і перелякано одсахнулася од приймачів, бо Мурзаєв оглушив її. Тої хвилини апарати завили від навали хвиль.
...Так, це була висота, остання висота, яку здобули наші герої. Це була дика висота, що лягла на плечі «Комсомола». Альтиметр показав рівно 87 тисяч метрів, 87 кілометрів над сніжною зимовою рівниною великої країни, яка чекала переможної посадки.
Навколо яскраво палало сяйво півночі, сяйво Арктики, що своєю короною перетинало вигнуту шию Чумацького шляху і що протистояло колючому Стрільцеві і Геркулесові, який замахнувся палюгою у самім зеніті.
99,9 процента всього світла, всього блиску лежало тепер під ногами стратонавтів на дні газових океанів. І от тоді земля сповістила, що «Комсомол» у дану хвилину пливе над Уральським пасмом.
– Над Уралом? – здивувався Федя. – Та ми не бачимо цього пасма ні звичайним оком, ні в телескоп! Газуватий туман злизав його низенький рельєф!
– Не дивуйтесь, товариші, – подає свій голос Іна, – ми потрапили у вітри Кракатау, і вони тягнуть нас до Сибіру. Я пропоную негайно іти вниз, щоб скористати низовий пасат, – у хвилі теплого фронту повітря, що завжди протидіє холодним фронтам. Нам треба видертись із цього циклону і потрапити в антициклон, бо подув Кракатау занесе нас на гостряки арктичної криги. А звідти повернутись ми не...
Останнього слова вона не встигає сказати, бо гондола здригається і падає вбік, наче маятник. Сполотнілий Федя швидко хапає шнур серединної кулі, шнур балонета, нового хитрого пристрою для вдалих посадок, і тягне його щосили. Балонет розкривається і починає надзвичайно рости, заповнюючи оболонку зсередини і рятуючи її від порушення рівноваги.
– Тепер питання – хто стрибатиме перший?.. – глухим баском питає Федя...
6
Балонет заговорив своєю рятувальною мовою. Нерухомий і невігласний, він лежав спокійно всередині золотої оболонки і лише нагадував про себе тонким пахом гуми, що окремою трубкою діставалася гондоли. Коли на височині в 87.000 метрів металева оболонка досягла межі свого роздуття, то ніхто не міг сподіватися, що ця оболонка ідеально почне стягатися. Газ був найкращим ковалем для мікронних платівок золотого стопу, та газ не міг зробитися стягачем металу. І перший поштовх вчасно попередив: куля стримала першу «ум’ятину». От чому так міцно сіпнув Федя шнур балонета. І нині балонет робився гумовим парашутом, втягуючи в себе значну частину газу з першої оболонки.