Альтиметр показував хутке зниження. О другій з половиною годині стратонавти опинилися на височині в 47 кілометрів, ще за півгодини на 36. Висоти падали і падали. Удар за ударом падав на нього, і колишня куля являла тепер пом’яту, наче потерту золоту трубу, металевий капшук, що тремтів від міцних поштовхів газу.
Зникали зірки, зникло полярне сяйво. Червона темрява колючих космосфер змінилась на перше потепління кольорової райдуги. Заграло у вікнах гондоли рожеве і жовте світло і нові газові пасати сягнули круглої гондоли, в якій сидів напружений командир стратостата і спостерігав важке коливання далей земних. А ці далі дихали тайфунами, циклонами, і тому Федя, спираючись на маленькі покази приладів, чуттям старого пілота шукав шляхів, теплих щілин, у які він міг би стрибнути, щоб видертись із міцного повітроспаду Кракатау.
Шляхи поставали в газуватому тремтінні низових шарів, що виплітали чудні узори свого повітряного руху, досі незнаного на землі. Він суворими очима поглядав на приготований баласт і розумів, що цього невитраченого баласту не вистачить, що доведеться жертвувати апаратурою, важкими речами, батареями і всім, що стає зайвим на посадці.
– Я не дозволю скидати моїх апаратів, я надто ціную свою працю! – запротестувала молода вчена.
Іна явно оживала. Муть враженого зору повільно зникала з очей і тільки краплисті колючі сузір’я затуляли світ, насуваючись на кожну річ, куди не поглядала Шевченко. З кожною хвилиною очі яснішали й яснішали в неї.
Вона побажала попрацювати на славу, попрацювати, можливо, перед смертю. Її запалила думка розкласти атом свинцю. Вона звірила вольтметри оболонки. Потенціали полюсів кулі, хай пом’ятої, та все ж овальної, показували величезні цифри порядку 39 мільйонів вольтів. Оболонка знову всотала в металічні пори запас енергії, достатній, щоб розв’язати завдання.
Німіючи від гарячково швидкого обліку хвилин, потрібних, щоб завершити операцію, Шевченко повернулась у свій куток, вийняла масивний броньований ящик із наготовленою платівкою свинцю і ввімкнула ланку величезного опору, що гарантувала безпеку експерименту.
На мраморному щитку з масляними умикачами вона побачила плюси і мінуси полюсів. Руки механічно лягли на ричаг...
Мить...і страшні магнітні сили увірвалися всередину броні, не спиняючись, не міліючи, як річка біля прорваної греблі, а, навпаки, стаючи стійкими, могутніми. Пружні кільця атомних поєднань замерехтіли від болючих поштовхів і удаваних розривів, нагрілися до сонячних температур і почали вилучати дрібні іскринки розкладених, як здалося Іні, протонів та нейтронів. Шевченко закричала з радості. На її думку, атом свинцю розклався під напругою в 39 мільйонів вольтів. Летючі іскри, бачені в камері, кажуть про значно більший вольтаж струму, рівного, за підрахунком Іни, 90-100 мільйонам вольтів.
Мурзаєв, як метелик, підлетів до дівчини і сунув свого носа в броньований ящик. Картина червоного сліпучого іскріння вразила його. Крик радості струснув гондолу. Алі спритно схопив олівця і почав записувати показання приладів.
Цифри покірно лягли на папір. Здавалось, все кінчалось гаразд.
Проте, Мурзаєв немов потух, занімів, побачивши на вольтметрі незвичайну цифру. Не вірячи собі, він поморгав очима. Вольтметр не брехав.
– Що з тобою ? – урвала його мовчанку Іна.
– Невже прилад бреше? – висловив сумнів Алі. – За твоєю викладкою тут мусить бути біля ста мільйонів, а вольтметр...
– Скільки ж він показує?
Алі не міг сказати, скільки показував прилад, бо стрілка вольтметра, сконструйована для велетенських цифр, зараз ледве тремтіла біля нуля, рівного 1 мільйону вольтів і двадцяти вольтам. Не марнуючи часу, Мурзаєв увімкнув звичайний вольтметр, і стрілка зразу ж уп’ялась у... 2300.
Це було несподівано! Навіть Федя покинув на хвилину свої спостереження за оболонкою і глянув на прилад.
– Надзвичайно, але факт!.. – пробурмотів він, гублячись у здогадках,
– 39 мільйонів вольтів по розкладі атома мусять дати втричі-вп’ятеро більше... Але жодного разу менше, – запротестувала Іна, гадаючи, що товариші висміюють її експеримент...