Федя хутко зриває полотнину гордої комсомольської кулі.
Дві оболонки повільно здихають. Гондола не перекинулась.
З усіх боків біжить народ. Невеличка група людей хапає гайдропи, троси оболонок і стримує нальоти вітру. Треба ж урятувати золото. Воно ще знайде навантагу. Натовп хутко зростає, не зважаючи на негоду. І це зрозуміло: мільйонне місто, прикрашене парками, заводами, монументами, велетенськими хмарочосами по 18 поверхів, дає велике зростання метушливих юрб. На конях мчить міліція.
Авто враз розрізує народну гущу, і бачить Іна, як знімається гондола, чує, як крізь хугу і мороз Федя кричить їм назустріч:
– Тепер наша висота, молодняцька...
Йому у відповідь гримить розсипний гул і голосне до болю, коване молодою волею, велике дзвінке ура...
Наступної хвилини три стратонавти злітають угору на височінь трьохсот сантиметрів, що здаються їм вищими і почеснішими за ті вісімдесят сім кілометрів, які вони сьогодні вписали в комсомольський баланс соціалістичної батьківщини.
І тоді могутня труба «Комінтерну» знову вмикає свої телевізори і кидає в світовий ефір панораму нових радянських висот.