Та це на хвилину. Екран знову горить червоною плямою прапора, блакитним комбінезоном Красіна і срібляним сяйвом круглої гондоли. Красін вилазить на опорне кільце і закидає голову назад.
– Товариші!.. Вперше я говорю з такої високої трибуни. Цей прапор, вручений комсомолом, ми знесемо... он туди... Хай живе сталінський політ у темний фіолет стратосфери, яку ми оздобимо нашою червоною більшовицькою зіркою! Урра, чорт забери!
І дружний змах руки і прапора смугує екран двохсотмільйонної країни.
– Гррр... ааа... грррааа... урррараррра!..
Музика, марші, вигуки. Грозове стрибання слів і звуків –
невпинне... І гострий жаль крає ваші груди. Чому ви не справжній глядач, чому ви в цю бойову хвилину не в Москві, не на сніжному аеродромі, разом з делегатами.
Картина: Шевченко швидко влазить у гондолу і зникає в ній. Мурзаєв спішно лізе мотузяним трапом, а Красін діловито згортає прапор і передає його до кабіни.
– Парашути справні ? – витвережує його Горячов.
– Справні, – відповідає командир стратостата.
– Хто вилазить перший на випадок аварії?
– Перша Шевченко, другий Мурзаєв і останній я.
Мурзаєв, готовий зникнути в круглому шлунку гондоли, кидає слова:
– Товаришу публіка і товаришу комсомол, будьте певні – я завжди повідомлю вас радіом, яку хмару ми зажаримо, як якесь порося.
– До побачення, товариші!..
– Віддай поясні!.. – і рота червонарів миттю випускає канати з рук. Стратостат лінькувато смикає своєю головою і першу секунду повільно спливає вгору. І, відчувши волю, він стрибає у височінь. Гондола швидко мчить за ним. Голова Феді меншає ще швидше. І повнокровним підтвердженням його молодого буття гримить з висоти міцний голосина:
– Радянській науці – небесне ура!
– Партії, молоді, світовій революції – ура
– І нашим високим ударним вождям – високе, ударне ура!..
На всю міць гуркотять оркестри. Дибкує у небо «Інтернаціонал», летять шапки, кепі, капелюхи. В’ється змахами рук тонка плівка натовпу на фоні грандіозних висот, куди щохвилини відходить золота куля з срібною вагою.
2
Гондола.
Красін стає навколішки і виймає голову з люка, щоб щільно, герметично пригвинтити його. Перед очима стоїть дивне виблискування зимової, припушеної снігом землі. Він засліплений пишністю Москви, вбраної радянської Москви, прикрашеної серією новобудов, палаців культури. Ще миготить в очах скульптурне диблення великого Палацу Рад. Він відбудований зовсім, і кращі твори художників і скульпторів укрили його стіни, плафони, пілястри, кутки. Могутня постать незабутнього вождя вп’ялася з низину небо і, як маяк, охороняє червону столицю. На нього, на великого Леніна, дивився Красін, прощаючись – можливо, назавжди – з людьми, з теплом колективного буття.
А тяжко було відірватися від неї, Москви, прокопаної лопатами екскаваторів, просвердленої тунелем метробуду, помережаної жмутами нових магістральних вулиць. Адже вона димилася Могесом, двома новими теплоцентралями, націлялася гарматними дулами заводських труб, нагромаджувалася сірими цехами велетнів радянської індустрії. Адже там – друзі, товариші, тепло низів, приємна метушня колективних битв. І там, унизу, покришені нині височиною, лишилися його маленький син і молода дружина... Вони ж на стратодромі дивляться на нього і чекають його привіту.
Зітхнувши, Красін мружить очі. Треба розвіяти радісний острах сліпучої землі.
Федя згадує про свої обов’язки раніше, ніж перевірити роботу своїх товаришів. Люк він загвинтив досить міцно. Значить, тепер треба перевірити перші записи приладів, замурованих у товсті прошарки стіни. Барограф повзе вгору синьою стрілкою, ніде не зламаною. Термограф, зазираючи через скло зовні, не відстає од свого пружинного колеги. Він чітко заносить на паперову стьожку лінію зенітного морозу. Газометр головного балона, золотої повітряної кулі, застиг на цифрі 64.000 кубічних метрів. Гелій нині підносить їх вгору і вгору.
Другий газометр поки що мовчить. Настане його час заговорити мовою цифр при спусканні. Красін зазирає у перископ, що веде всередину стратостата, і бачить чорну темряву.
– Чудово! Оболонка ціла.
Словом, Федя оглядає свій такелаж і переконується, що його пілотне господарство перебуває в доброму стані на випадок найвищих підйомів і на випадок всіляких аварій при спусканні. Єдине, на чому він затримує свою увагу, – це допоміжні таблиці різних розрахунків розширення газу на даних тисненнях, з питань ковкості і в’язкості того золотого стопу, з якого збудована перша у світі металева оболонка.