– Отже, познайомтеся, мої світові товариші, – запрошує Федя, – із зліквідованим обрієм! Його зжер цей підніжний океан.
Обрій, справді, зліквідовано, як явище фізичного порядку. Він – минущий і, звичайно, багатосмертний для безсмертних більшовиків. І Федя сміється разом з нами. Але сміх його хутко стихає.
Синя каламуть уявлюваного обрію виштовхує з свого надутого нутра гостре лезо найдальших «цитрус». Їх у Москві, звичайно, не бачать.
А проте, це – найстрашніший ворог повітроплавання і давнє прокляття пілотів. Це повзе циклон, народжений десь у далеких куточках Європи. Синя каламуть, ніби прихована срібляними реберцями злощасних «циррус», завуалена простором у п’ятсот або сімсот кілометрів, але за нею, безперечно, ідуть косі вимахи верствуватих хмар. Їх звуть «альта-кумулюс». Тяжко визнати стратонавтам, що тепла течія вітрів, яка несе ці «кумулюс», наскакує на холодний фронт морозного повітря, що панує в СРСР, і породжує вихрове хвилювання у низинах цієї «євпаторійської сині».
Тривога народжується у голові Федора Красіна. Але він не говорить про неї і дає глядачам землі панораму Москви. Виблиски крейдяної рівнини давно змилися у синяві. Багато дечого вже не видко і не впізнати. Але Москва продовжує масляно рябіти на дні. Вона надуває над собою непорушний куряний і димовий пухир.
Лети за сто кілометрів і то впізнаєш її по каламутному ковпаку!
А стратостат все лине й лине вгору. Легкий тягар у ногах і на серці стає звичним, як у ліфті хмарочоса. Федя поступається місцем біля телевізора Іні, а сам повертається у свій «куточок», якщо куточком можна назвати круглавість гондоли. Він вписує свої побоювання до журналу і вирішує зважити, що при спусканні, мінімум годин через шість-сім, вони зустрінуться з циклоном.
– А за цей час взяти максимум височини!
Мурзаєв сповнений солідного клопоту. Він забув про свою вічну непосидючість і забився у керування електрогосподарством гондоли. Він умикає батареї і посилює потужність передачі. Його завдання: вести розмови із землею із чутністю на R-10 і зберігати енергію, щоб її вистачило і на передавання, і на зігрівання електрокомбінезонів, і на електрокухарювання. Адже йому, чорт забери, припала честь і нагодувати свою команду «небесним обідом», таємницю якого він вирішив зберегти до кінця.
Одночасно він стежить за динамометрами, за конструкторською апаратурою, яка вказує на динамічні, статичні сили, що діють на гондолу, будувати яку довелось йому. І у веселій мовчанці він фотографує на фотоплівку показники приладів.
Тому лице Мурзаєва означає сувору напругу людини, скупої на витрачання своїх сил.
Лише Іні не терпиться. І вона сновигає від ілюмінатора до фізичної апаратури і назад, насолоджується своєю роботою на височині. Радість все клекоче в ній, і вона все не йме віри, що вона летить. Подумайте, летить на небачені висоти –
вивчати космічні промені, доходити діалектики світових явищ, хоч їй лише 23 рік, хоч вона й наймолодша з усієї плеяди юних учених. І скрізь туман їй пригадується, як вона здавала свою дисертацію на тему – походження космічних променів, як хвалили сміливість її гіпотез і пропозицій, що спиралися на знання діалектики природи. Вона із соромом пригадує свій науковий тріумф, незвичайний навіть для радянських часів. Адже її статті з’явилися в усій світовій пресі з поміткою «передруковано з радянського журналу».
І тут, на морозних висотах, легко пригадувалося Іні, як сміливо вона побажала завоювати своє право полетіти. А таких було надзвичайно багато. Нестачі в героях з правом на безсмертя у радянській країні не було. В оточенні слави скромної, зовні несміливої дівчини, вона вирішила довести, що, не зважаючи на свою молодість, вона відвоює право на політ серед тисячі найкращих синів ленінського комсомолу. Для цього потрібно бути ударницею. Вона була такою ще з піонерських років.
Але ударників найкращих, найвідданіших, найсвідоміших, знайшлось по всьому СРСР тисяча триста чоловіка. Ці 1300 були обрані до ювілейного з’їзду комсомолу подати найкращі зразки праці, роботи і горіння. Як мучився Івагін, відбираючи з 1300 сто найкращих, найвинахідливіших та ініціативних. Але ще більше мук припало на тих, що пітніли над кожною формулою складних конкурсів, гідних світових учених. Підведись із домовини Фарадей, він, напевно, визнав би своє безсилля розв’язати чергову проблему фізики, за яку взялися комсомольці. Едісон вилисів би вдруге, коли б сів за стіл поряд Іни розв’язувати питання про лінії магнітних потоків у стратосфері.