— Поліція вже приїхала? — перекриваючи шум, запитав Вайлдер дорогою до трамплінів.
— Ні, а ви чекаєте, що приїде? — Лейнг, здавалося, щиро здивувався.
— Вони захочуть опитати свідків. Що відбулося насправді? Його зіштовхнули? Його дружина має доволі непоганий вигляд — може, захотіла швидкого розлучення?
Лейнг терпляче посміхнувся, немов саме від Вайлдера очікував подібного сумнівного зауваження. Його гострий погляд здавався підкреслено невизначеним і лишався закритим для будь-якого зондування.
— Я нічого не знаю про цей нещасний випадок. Підозрюю, це могло бути і самогубство. А вас що, сильно це хвилює?
— А вас ні? Дуже дивна штука: людина випадає з вікна сорокового поверху, а ніякого розслідування не проводиться...
Лейнг піднявся на вишку. Вайлдер зауважив, що у того відмінно накачане тіло, схоже, останнім часом він активно тренувався, виконуючи по кількадесят підтягувань.
Лейнг чекав, поки в переповненому басейні звільниться ділянка води.
— Думаю, ми прослідкуємо за тим, аби його сусіди про все подбали.
Вайлдер підвищив голос:
— Я задумав документальний фільм, і смерть ювеліра стане зав'язкою.
Лейнг поглянув униз із несподіваною цікавістю. Він рішуче покрутив головою.
— Я б на вашому місці про все це забув, Вайлдере.
Він ступив на край дошки, відштовхнувся, зробив два оберти і чітко, чисто увійшов у жовтувату воду.
Плескаючись на самоті на мілкому кінці басейну, Вайлдер дивився, як Лейнг та його друзі пірнають на глибокому. Раніше Вайлдер приєднався би до них, тим більше що там було двоє привабливих жінок — Шарлотта Мелвілл, яка вже кілька днів не з'являлася на зборах батьківського комітету, та алкоголічка-початківець Елеонора Пауелл. Однак Вайлдера з компанії явно виключили. Лейнгове вперте звертання до нього за прізвищем було однозначним маркером відчуженості, як і його розпливчасті зауваження з приводу смерті ювеліра, і втрата інтересу до фільму, хоча схвалення саме Лейнга колись надихнуло Вайлдера на сценарій. Мабуть, доктор, із його відчайдушною потребою приватності, не бажав бачити на телеекранах країни колективну нерозсудливість мешканців, їхні дитячі чвари та дрібні образи.
Або тут спрацювали інші мотиви: слід зазначити, у першу чергу це було небажання усвідомлювати, що насправді відбувається у висотці, отже, події могли відбуватися відповідно до якоїсь власної внутрішньої логики. А відтак дедалі більше виходити з-під контролю? Навіть Гелен, розмовляючи ввечері по телефону з мамою, говорила ухильно: «Все добре. З кондиціонерами невелика проблема, але вже ремонтують».
Зростаючий опір реальності Вайлдера більше не дивував. Рішення вважати хаос у висотці внутрішньою справою мешканців пояснювало загадкову смерть ювеліра. Щонайменше тисяча людей бачила тіло; Вайлдер пригадав, як він вийшов на балкон і остовпів — не від вигляду небіжчика, а від того, яка аудиторія з-під самих небес спостерігала за його смертю. Чи хтось взагалі повідомив поліцію? Спочатку Вайлдер вважав, що це певна річ, однак тепер уже сумнівався, що мудрий і самовпевнений чоловік міг наважитися вкоротити собі віку. І все ж це нікого не турбувало, можливість убивства сприймалася так само, як відвідувачі басейну сприймали винні пляшки та пивні банки, що каталися підлогою під ногами.
Упродовж вечора роздуми Вайлдера поступилися місцем більш нагальним питанням — боротьбі за збереження розуму. Уклавши дітей, вони з дружиною сіли вечеряти, але раптове вимкнення електрики занурило їх у темряву. Сидячи за обіднім столом одне навпроти одного, вони чули безперервний галас у коридорі, чули, як у вестибюлі сварилися сусіди, а через відчинені двері квартир волали транзистори.
Гелен почала сміятися, розслабившись уперше за кілька тижнів.
— Дік, це просто величезна дитяча вечірка, яка вийшла з-під контролю.
Вона намагалася заспокоїти Вайлдера. У кімнаті, трохи освітленій примарним світлом вікон найближчої висотки, її худе обличчя здавалося нереально спокійним, відстороненим, начебто вона більше не відчувала себе частиною того, що відбувається довкола.
Стримуючи своє роздратування, Вайлдер застиг над столом у темряві. Йому аж кортіло стукнути кулаком по тарілці із супом. Коли знову увімкнули світло, він спробував зателефонувати менеджеру будівлі, але комутатор був зайнятий. Нарешті автоматичний голос повідомив, що менеджер хворіє і що всі скарги буде записано для подальшого розгляду.
— Господи, оце він наслухається: там, напевно, кілометри плівки...
— Гадаєш? — захихотіла Гелен.— А може, іншим байдуже. Ти єдиний, хто подзвонив.
Збій електричної системи вплинув і на кондиціонери. З вентиляційних отворів у стіні повалила пилюка. Вайлдер роздратовано стиснув кулаки. Немов величезний та агресивний злочинець, висотка була ладна використати будь-які засоби, щоби завдати їм неприємностей. Вайлдер спробував заткнути вентиляційні ґрати, але через кілька хвилин йому довелося рятуватися на балконі. Їхні сусіди звисали через поруччя, дивлячись на дах, немовби сподіваючись розгледіти там відповідальних за це.
Залишивши дружину, що блукала помешканням і посміхалася кружлянню пилюки, Вайлдер вийшов до коридора. Усі ліфти скупчилися у верхній частині будинку. Безліч сусідів зібралося у вестибюлі, ритмічно гатило у двері ліфта — вони висловлювали невдоволення безперервними провокаціями з боку мешканців верхніх поверхів.
Вайлдер протиснувся до центру холу, де два пілоти, стоячи на кушетці, набирали добровольців у диверсійну групу. Вайлдер чекав своєї черги, намагаючись привернути увагу пілотів, поки не розібрав зі збудженої балаканини довкола себе, що мета цієї експедиції — всього лише потрапити до басейну 35-го поверху і публічно насцяти у воду.
Вайлдер збирався було посперечатися, що така дитяча витівка буде безглуздою. Допоки їм не вдасться організуватися, будь-яка каральна експедиція абсурдна: вони занадто відкриті для удару у відповідь. Однак в останній момент передумав. Він стояв біля дверей на сходову клітку, відчуваючи, що вже не так відданий цьому натовпу неврівноважених мешканців, що підбивають одне одного на дурні вчинки. Їхнім справжнім супротивником була не ієрархія мешканців у височині далеко над ними, а образ будівлі в їхній власній свідомості, численні шари бетону, які притискали їх до підлоги.
Пролунав радісний вигук, що супроводжувався дружним свистом. Із 35-го поверху вниз поїхав ліфт, номери поверхів спалахували справа наліво. Чекаючи, коли прийде кабіна, Вайлдер думав про Гелен і синів — він уже знав, що його рішення розірвати стосунки із сусідами ніяк не пов'язане з почуттями турботи про дружину і дітей.
Ліфт дійшов до 2-го поверху і зупинився. Коли його двері відчинились, раптово запала тиша. На підлозі кабіни лежала ледве притомна фігура одного із сусідів Вайлдера — авіадиспетчера-гомосексуаліста, який звик обідати в ресторані 35-го поверху. Він відвернув побите обличчя від натовпу і намагався застібнути порвану на грудях сорочку. Розгледівши його, натовп подався назад, вражений цим доказом відвертого насильства, і Вайлдер почув, як хтось сказав, що 5-й та 8-й поверхи залишилися без світла...
6
Небезпека небесних вулиць
весь день Річард Вайлдер готувався до сходження. Після гучної ночі, яку він провів, заспокоюючи синів і дружину, що безперестану хихотіла, Вайлдер поїхав до телестудії. Там він скасував призначені зустрічі та сказав секретарці, що його не буде кілька днів. Говорячи, Вайлдер не усвідомлював ані спантеличеного погляду секретарки, ані цікавості колег із сусідніх офісів: він поголив тільки ліву половину обличчя і не переодягався зі вчора. Стомлений, він ненадовго задрімав за столом на очах секретарки, що дивилася, як він утупився в нерозібрані листи. Провівши в студії не більше години, він зібрав портфель і повернувся у висотку.