Він сховався за сходовим виступом і потер забите плече. Нагорі його чекали троє або четверо, загрозливо постукуючи палицями по металевому поруччю. Стиснувши кулаки, Вайлдер озирнувся в пошуках зброї. Небезпека на небесних вулицях — першим імпульсом, що він відчув, було бажання контратакувати.
З його-то фізичною формою він легко міг змусити тікати розжирілих фінансових директорів і юрисконсультів, яких на подвиги відправили дружини. Проте Вайлдер стримав себе, відмовившись від лобової атаки, маючи намір дістатися вершини виключно хитрістю, а не грубою силою.
Він спустився до вестибюля 13-го поверху. Через стіни шахти ліфта було чути гуркіт ременів і кабелів. Пасажири виходили з ліфтів на своїх поверхах. Двері до ліфтового холу 13-го поверху були замкнені на засув. Чоловік із похмурим обличчям різким жестом наказав йому забиратися геть.
Аж до 10-го поверху всі двері ліфтових вестибюлів було забарикадовано. Розчарований, Вайлдер повернувся до торгового центру. Величезний натовп все ще чекав на ліфти, явно розділившись на групи з різних поверхів: кожна націлилася на свій ліфт.
Вайлдер залишив їх і пішов до супермаркету. Полиці було спустошено, персонал, замкнувши турнікети, розійшовся. Вайлдер перескочив касу і попрямував до складського приміщення в кінці залу. За пірамідами порожніх коробок ховався один із трьох важливих вузлів висотки, що складався з вантажного ліфту, водного, вентиляціного та електричного стояків.
Вайлдер зачекав, поки повільно спустився вантажний ліфт. У кабіні розміром із підйомник транспортного літака можна було возити кухонні гарнітури, ванни і величезні поп-артові й абстракціоністські чи експресіоністські картини, які так цінували мешканці верхніх поверхів.
Відсунувши сталеві ґрати, Вайлдер побачив зіщулену за панеллю управління вузькоплечу молоду жінку. Бліда і слабка, вона все ж подивилася на Вайлдера з інтересом, немовби рада була вітати його у своїх володіннях.
— Вам на який? — спитала вона його.— Можете їхати куди завгодно. Я поїду з вами.
Вайлдер упізнав у ній масажистку з 5-го поверху, одну з «безпритульних», що присвячували весь свій час валанданню висоткою; вигнанці внутрішнього світу будівлі, що сформували власну невидиму популяцію.
— Дуже добре, як щодо 35-го?
— На 30-му люди приємніші,— вона звичним рухом натиснула кнопку, приводячи в рух важкі двері.
За кілька секунд ліфт важко поніс їх угору. Юна масажистка підбадьорливо посміхнулася Вайлдеру, ніби була оживлена цим рухом.
— Якщо ви схочете вище, я покажу вам дорогу. Знаєте, там повно вентиляційних шахт. Ось тільки туди набилися собаки — вони голодують...
Годиною пізніше, коли Вайлдер ступив на щедро встелений килимами хол на 37-му поверсі, він усвідомив, що відкрив новий світ усередині знайомої будівлі. За ним ішла юна масажистка. Вони пробирались кружними шляхами. Катаючись із нею другим вантажним ліфтом до 28-го, потім вгору і вниз плутаними коридорами на межі ворожих анклавів, до ліфта верхнього рівня, щоб піднятися ще вище, Вайлдер побачив, як облаштувалися середній і верхній рівні будівлі.
Якщо сусіди з нижніх поверхів залишалися розрізненим натовпом, який об'єднувало тільки почуття безпорадності, то тут виникли місцеві групи по тридцять сусідніх квартир — неформальні клани, які базувались на двох-трьох поверхах, що були пов'язані коридорами, холами та ліфтами. Існувало близько двадцяти таких груп, кожна з яких утворювала альянси з іншими. Відбулося помітне посилення усілякого роду діяльності. Споруджувалися бар'єри, блокувалися пожежні виходи, сміття скидали у сходові прольоти або звалювали на ворожу територію.
На 29-му поверсі Вайлдер потрапив до жіночої комуни, кластеру помешкань, яким заправляла літня дитяча письменниця — жінка лякаючих розмірів і сили особистості. Помешкання з нею ділили три стюардеси з 1-го поверху. Вайлдер боязко проходив коридором повз квартири, радіючи, що його супроводжує юна масажистка. Вайлдера збентежило, що коли вони гукали його через напіввідчинені двері помешкань, очевидним було їхнє вороже до нього ставлення, не тільки тому, що він чоловік, але і тому, що він, очевидно, намагався піднятися на рівень вище за них.
Вайлдер із полегшенням вийшов у порожній хол 37-го поверху. Він насторожено завмер на сходах, здивований тим, що хол не охоронявся. Мабуть, мешканці і не підозрювали, що діється в них під ногами. Килими в тихих коридорах були достатньо товстими, аби ізолювати їх від справжнього пекла.
Він пішов коридором до квартири Джейн Шерідан. Вона, може, і здивується, побачивши Вайлдера, але він був упевнений, що ніч він проведе з нею. Завтра він оселиться тут назовсім, а Гелен і хлопців відвідуватиме по дорозі на роботу і повертаючись.
Натиснувши кнопку дзвінка, Вайлдер почув за дверима її сильний, чоловічий голос, знайомий йому з незліченних теледрам. Нарешті двері відчинилися, убезпечені ланцюжком. Коли вона поглянула на Вайлдера, напружено пригадуючи його, він зрозумів, що вона чекала на його приїзд. Вона була водночас байдужою та неспокійною, як глядач, змушений дивитися, як хтось потрапив в аварію. Вайлдер пригадав, що розповів про мету своєї подорожі одній із жіночих груп.
— Джейн, ти чекала на мене, як приємно.
— Вайлдере... Я не можу...
Вайлдер не встиг відповісти: раптово відчинилися двері сусідньої квартири. На прибульця з неприхованою ворожістю втупилися податківець із 40-го поверху і перекачаний хореограф, з яким Вайлдер не раз грав у м'яча в спортзалі на 10-му поверсі.
Зрозумівши, що всі ці люди чекали на нього, Вайлдер розвернувся, але коридор виявився заблокованим. Група із шести мешканців височилась із вестибюля, що біля ліфта. Вони були одягнені у спортивні костюми та білі кеди і на перший погляд нагадували групу підлітків-розбишак: у кожного з них у руках була полірована бита. Очолював цю немолоду, але бадьору групу, що складалася з біржового маклера, двох педіатрів і трьох солідних учених, Ентоні Ройял. Як завжди, він красувався в білій мисливській куртці, яка завжди дратувала Вайлдера: таке вбрання пасувало би хіба що доглядачеві зоопарку. Коридорні лампи освітили біле волосся Ентоні Ройяла та шрами, що яскраво виднілися на суворому чолі, ніби стривожені знаки питання. Він рушив у бік Вайлдера, помахуючи хромованою тростиною, ніби дрючком. Вайлдер дивився, як полірована поверхня виграє світлом, із задоволенням чекаючи на можливість затиснути нею Ройялеву шию.
Розуміючи, що потрапив у пастку, Вайлдер голосно розсміявся з групи розбишак. Коли світло згасло — спочатку попереджувально кліпнувши, а потім зникнувши зовсім,— Вайлдер притиснувся спиною до стіни, пропускаючи нападників. Дерев'яні бити зацокали в темряві довкола нього, вибиваючи добре відрепетируваний дріб. У відчинених дверях помешкання Джейн Шерідан загорівся ліхтар.
Нападники взялися за справу. Перші бити закружляли в ліхтарному світлі. Без жодного попередження Вайлдер відчув на плечах шквал ударів. Перш ніж звалитися з ніг, він схопив одну з бит, але інші повалили його на килим, до ніг Ентоні Ройяла.
Коли Вайлдер прокинувся, то виявив, що лежить розпростертий на канапі у вестибюлі цокольного поверху. Навколо нього блищали люмінесцентні лампи, їхнє світло відбивалось у скляних панелях стелі. Здавалося, це безплідне сяйво споконвіку горіло десь усередині його голови. Двоє мешканців, що пізно поверталися додому, чекали на ліфт. Міцно вчепившись у портфелі, вони не звертали уваги на лежачого, очевидно, вважаючи, що він п'яний.
Обмацуючи побиті плечі, Вайлдер потягнувся та погладив шишку за правим вухом. Коли він зміг піднятися, то поплентався від канапи до скляних дверей. Шереги припаркованих машин тяглися в темряву, готові везти його в тисячі напрямків. Він вийшов на холодне нічне повітря. Тримаючись за шию, подивився на фасад висотки. Він майже розгледів вогні на 37-му поверсі. Раптом він почувся розчавленим як громадою будівлі, так і тяжкістю власної поразки. Його лиха й непродумана спроба піднятися вгору будівлі закінчилася приниженням. У якомусь сенсі його відкинула сама висотка, а не Ройял зі своїми друзяками.