— А ви не в курсі? — показав на стіни і стелю Вайлдер.— Фул-хаус. Ми досягай критичної маси.
— Річард має на увазі, що заселили останню квартиру,— пояснила Шарлотта.
— А нам обіцяли дармову вечірку, коли продадуть тисячну квартиру.
— Цікаво, чи дотримаються вони обіцянки...
Вайлдер ставився до висотки з явним упередженням.
— Невловимий Ентоні Ройял повинен був підігнати випивку. Ви, здається, з ним знайомі, це проектувальник нашого висячого раю.
— Ми лише граємо разом у сквош,— знизав плечима Лейнг.
Уловивши виклик у тоні співрозмовника, він додав:
— Раз на тиждень; я його до ладу не знаю, але він мені подобається.
Вайлдер, нахилившись уперед, уперся підборіддям у кулаки. Лейнг уже давно помітив, що продюсер постійно себе торкається: погладжує волосся на міцних литках, обнюхує тильну сторону долоні, укриту шрамами, немов тільки-но дізнався про існування власного тіла.
— Ви удостоєні честі з ним спілкуватися. Цікаво чому. Має вдачу самітника; я мав би обурюватися, але мені чомусь дуже шкода цього чоловіка, що нависає над нами, ніби якийсь грішний янгол.
— У нього квартира і пентхаус,— прокоментував Лейнг.
Він волів би не втягуватися в суперечки навколо його нетривалого знайомства з Ройялом. Лейнг познайомився з успішним архітектором (колишнім членом консорціуму, що проектував цю будівлю), коли той відновлювався після невеликої автомобільної аварії. Ройял мешкав «на маківці» будівлі та викликав загальну цікавість. У пентхаусі, де Ройял проводив свій час, Лейнг допоміг йому сконструювати складний механізм для виклику, заходившись коло цього з великою цікавістю та увагою. Як усі без кінця товкмачили, Ройял мешкав «на шпилі» будівлі, як ніби в якійсь гламурній халупці.
— Ройял вселився першим,— повідомив Вайлдер.
— Є в ньому щось каламутне. Можливо, навіть почуття провини: він бовтається нагорі, ніби чекає, коли його знайдуть. Я думав, що він з'їде ще кілька місяців тому. Має багату молоду дружину. Чого стирчати в цій славетній висотці?
Не встиг Лейнг заперечити, як Вайлдер продовжив:
— Я знаю, що після переїзду в Шарлотти є сумніви з приводу життя тут: біда таких будинків у тому, що вони не пристосовані для дітей. Єдине місце для ігор раптом виявляється чиєюсь стоянкою. До речі, докторе, я планую зняти документальний фільм про висотки: пильним оком глянути на фізичний і психологічний тиск у подібних величезних кондомініумах.
— Ну, матеріалу у вас предостатньо.
— Я би навіть сказав, що більше, ніж потрібно. Цікаво, чи захоче Ройял узяти участь. Його думка як архітектора і першого мешканця була би цікавою. І ваша також...
Лейнг звернув увагу на те, що Шарлотта в той час, коли Вайлдер швидко говорив і його слова перелітали крізь сигаретний дим, що виривався з його рота, уважно дивилася на того, серйозно киваючи. Лейнгові імпонувала її готовність постояти за себе та за маленького сина, її розсудливість і здоровий глузд. Його власний шлюб із колегою, фахівцем із тропічних хвороб, виявився недовгим і закінчився катастрофою — чортзна-чим. Він зв'язав себе із претензійною жінкою-лікарем, якій його відмова полишити викладання та повністю віддатися профілактичній медицині подарувала нескінченні можливості для сварок і суперечок. Вони прожили разом лише шість місяців, після цього вона вступила в міжнародну організацію допомоги нужденним і поїхала на три роки. Лейнг навіть не подумав вирушити слідом за нею. З незрозумілих причин він не хотів кидати викладання і сумнівне задоволення крутитися в середовищі студентів.
Шарлотта, як він здогадався, зрозуміла би це. У думках Лейнг спроектував можливий шлях розвитку стосунків із нею. Близькість і відстань, які одночасно пропонує висотка, рівне емоційне тло, на якому могли б розвиватися найбільш інтригуючі стосунки, цікавили Лейнга самі по собі. З якоїсь причини він повертався навіть у вигадану зустріч, відчуваючи, що вони набагато більше прихильні одне до одного, ніж усвідомлюють. Їх пов'язало сплетіння суперництва й інтриг, яке майже можна було відчувати на дотик.
Він здогадувався, що навіть ця, на вигляд звичайна, зустріч у квартирі Шарлотти, була організована, щоб з'ясувати його думку щодо нового конфлікту: мешканці верхнього рівня хотіли заборонити дітям користуватися басейном на 35-му поверсі.
— Умови найму гарантують рівний доступ до всіх зручностей,— пояснила Шарлотта.
— Ми вирішили зібрати ініціативну групу з батьків...
— Хіба ж я вам у такому разі буду корисний?
— Нам у комітеті потрібен лікар. Педіатричні доводи з ваших уст, Роберте, будуть звучати переконливіше.
Лейнг не горів бажанням записуватися:
— Ну, можливо...
Перш ніж встигне щось уторопати, він стане героєм документалки або візьме участь у сидячому пікеті перед офісом менеджера, що опікується будівлею!
На цьому, аби не дати себе вплутати в міжповерхові чвари, Лейнг вибачився і вийшов. Шарлотта озброїлася списком скарг і, сидячи поруч з Вайлдером, почала позначати пункти, які мала намір обговорити з керівником — так педантичний викладач планує наступний семестр.
Коли Лейнг повернувся до свого помешкання, то гулянка на 31-му вже закінчилася. Він стояв на балконі у тиші, насолоджуючись чарівною грою світла на стінах сусідньої багатоповерхівки за сотню метрів від нього. Будівлю щойно було завершено, і за дивним збігом, перші мешканці там з'явилися того ж ранку, коли до висотки Лейнга в'їхали останні. Меблевий фургон задом здавав до вантажного ліфта — незабаром килими і стереосистеми, туалетні столики та нічники помчать ліфтом, аби сформувати елементи чийогось особистого світу.
Лейнг думав про захват і передчуття, що відчують нові мешканці, коли вперше визирнуть зі свого гніздечка на схилі скелі, і співставляв це із щойно почутим у розмові з Вайлдером і Шарлоттою Мелвілл. Він мусив визнати те, із чим не бажав би погоджуватися: що останні півроку були повні безглуздих суперечок і постійних сутичок між сусідами з приводу зламаних ліфтів і кондиціонерів, незрозумілих вимкнень електрики, шуму та місць на паркувальному майданчику,— загалом, щодо купи дрібних недоліків, які архітектори, ніби навмисне, спроектували в непомірно дорогих квартирах. Прихована напруга мешканців частково приглушувалася респектабельною атмосферою будинку, частково природною необхідністю зробити цю величезну багатоквартирну хоромину успішною.
Лейнг пригадав дрібну, але неприємну подію, що сталася вчора у вестибюлі 10-го поверху. Він чекав на готівку за своїм чеком у банку, коли біля входу до басейну розгорілася сварка. Група дітей, ще мокрих після купання, відступала перед імпозантною постаттю бухгалтера із 17-го поверху. Гелен Вайлдер протистояла йому в нерівній сутичці. Войовничість її чоловіка давно позбавила жінку будь-якої впевненості в собі. Прикриваючи собою дітей, вона стоїчно вислуховувала догану бухгалтера, лише зрідка невпевнено встигаючи вставляти зауваження.
Повз чергу біля кас супермаркету, повз ряд жінок під сушарками в перукарні Лейнг, залишивши касира, попрямував до скандалістів. Зупинившись поруч із місіс Вайлдер і чекаючи, поки вона його пригадає, Лейнг зумів розібрати, що бухгалтер скаржився на те, що її діти вже не вперше насцяли в басейн.
Лейнг хутко втрутився, однак бухгалтер шумно ретирувався через рухливі двері, упевнений, що залякав місіс Вайлдер достатньо, аби вона забрала своїх дітей назавжди.
— Спасибі, що заступилися, зі мною мав бути Річард...
Місіс Вайлдер прибрала з очей вологе пасмо.
— Це стає нестерпним, адже ми домовилися про години, призначені для дітей, а дорослі все одно приходять!
Вона схопила Лейнга за руку і нервово зиркнула в бік залюдненого вестибюля.
— Ви проводите мене до ліфта? Розумію, це схоже на паранойю, але мені дедалі більше віриться в те, що одного дня на нас можуть напасти...— вона зіщулилася під вологим рушником і підштовхнула дітей уперед.— Наче це й не ті люди, що живуть поруч із нами.
Увесь день Лейнг згадував останні слова Гелен Вайлдер. Вони, хоча і звучали абсурдно, були схожі на правду. Його сусіди, хірург-ортодонт із дружиною, раз по раз виходячи на балкон, насурмлювалися, незадоволені звичкою Лейнга відпочивати у своєму розкладному кріслі. Лейнг намагався уявити їхнє існування разом: хобі, розмови, статеве життя. Не виходило виобразити ніякої побутової реальності в їхньому виконанні, так ніби Стіли були парою секретних агентів і лише старанно зображували подружжя. А ось Вайлдер був, навпаки, абсолютно реальним, але не пасував висотці.