— Добре. У мене є для тебе завдання.
Сашка роззявила рота.
— Просте завдання. Дуже просте. Щоранку о п’ятій ти повинна виходити в парк на пробіжку. Біжи, скільки зможеш, — два кола алеями, три. А набігаєшся, вибери корчастіші кущі й помочися на землю. Краще заздалегідь напитися води, щоб не зіштовхнутися з нежданою проблемою… Тільки без пропусків. Щоранку о п’ятій.
— Навіщо? — пошепки запитала Сашка. — Навіщо вам це потрібно?
Дощ струменів по її щоках, змішуючись зі слізьми. Темний чоловік не відповів. На скельцях його окулярів лежали краплі, відбивали далеке світло ліхтарів, і здавалося, що очі в незнайомця фасетні.
— Раз на місяць тобі надається відпустка на регулярні жіночі дні. Чотири дні… Чотирьох діб вистачить?
Сашка мовчала.
— Стеж за будильником. Якщо пропустиш або спізнишся хоча б раз, буде дуже погано. Послідовності дій порушувати не можна: плануй заздалегідь, пий воду.
— Усе життя? — вирвалося в Сашки.
— Що?
— Мені так… робити… бігати… все життя?
— Ні, — здається, чоловік здивувався. — Я скажу, коли буде достатньо. Ну, йди в дім, ти ж змерзла.
Сашку били дрижаки.
— Іди-йди, — сказав її співрозмовник м’якше. — Усе буде добре… якщо ти, звісно, поводитимешся як дисциплінована людина.
Біля входу в парк горів єдиний ліхтар. Під чавунним стовпом, на якому колись висів годинник, маячив старий собачник — перший і єдиний о цій порі перехожий. Глянув на Сашку байдуже.
Вона бігла крізь воду, що лилася з небес. У центрі парку були круглі клумби, доріжки звивалися навколо них, Сашка помчала найкоротшою. Не розбираючи дороги, раз у раз потрапляла в калюжі: холодна вода злітала з-під кросівок, обливала спортивні штани до колін і вище. Сашка бігла зі зціпленими зубами. У животі в неї булькало майже так само, як і під ногами: мало не літр води було випито перед виходом із дому. Сашка насилу терпіла. Одне коло… Друге.
Вона сповільнила крок. Зупинилася. У цілісінькому парку не було живої душі. Крізь напівголе гілля відсвічував далекий ліхтар. Ступаючи по мокрому листю, Сашка залізла в кущі, що обсипали її градом крапель, і, кленучи геть усе, виконала останню частину ритуалу. Гірко порівняла себе з виведеним на прогулянку собакою.
Похід у кущі приніс їй полегшення — закономірне з огляду на кількість рідини, що її Сашка примудрилася в себе влити. Розпач улігся, і навіть сльози висохли. О пів на шосту ранку вона відімкнула двері квартири своїм ключем, у мокрих шкарпетках прокралась до ванної, сховала костюм і розкислі кросівки під раковину й стала під гарячий душ.
За хвилину її знудило. Монети вилетіли на дно ванни — жовті кружальця на білій емалі. Сашка вмилася, перевела подих, зібрала їх на долоню. Чотири монетки з округлим знаком на аверсі й нулем на реверсі. Старезні з вигляду, наче пролежали роки й роки в замкнених скринях серед невідомих скарбів…
За п’ятнадцять хвилин Сашка заснула в своєму ліжку міцно й безтурботно, як не спала вже давно. І коли за годину мама прийшла будити її в школу, вдала з себе хвору й не встала.
…Та й навіщо їй ходити до школи?
Удень подзвонила репетиторка. Сашка збрехала, що занедужала. Репетиторка строго попросила надалі попереджати заздалегідь.
Увечері планувалися курси в універі. Сашка не пішла. Лежала, закинувши підручники, й думала.
Навіщо все?
Світ влаштовано зовсім не так, як вона думала раніше. Видимий зв’язок подій — закономірності, випадковості, події та будні — не більш ніж ширма для життя іншого, невидимого й незбагненного. Якщо існує на світі — дійсно існує — чоловік у темних окулярах, якщо в його руках сон, ява, нещасні випадки… Навіщо тоді ходити до школи, вступати до інституту? Якщо однієї миті все може зникнути, зруйнуватися лише тому, що в неї, Сашки, вчасно не задзвонить будильник?
Повернулася з роботи мама. Стурбовано про щось розпитувала, міряла Сашці температуру, хитала головою.
— Перевчилася? Зарано, жовтень за вікном, навчальний рік тільки-но почався. Я ж казала тобі: піди погуляй у неділю! Сходи в кіно… Подзвони однокласницям, з кимось же ти спілкуєшся?
— Не хвилюйся, — відповідала Сашка механічно, як магнітофон. — Усе буде добре.
І додавала про себе: «Якщо я, звісно, поводитимуся дисципліновано».
Увечері вона завела три будильники: свій, мамин електронний і ще один, старий, бабусин. Цілу ніч то засинала, то прокидалася в холодному поту, дивилася на циферблати — перша по півночі, за чверть друга, пів на третю…