— А зараз ми разом подивимося короткий фільм — презентацію нашого інституту. Прошу всіх бути дуже уважними, не розмовляти й не відволікати сусідів. Давайте ролик.
Світло згасло. Темні штори на вікнах сіпнулися й зійшлися щільніше. На екрані за сценою виник світлий прямокутник, і Сашка згадала кіножурнали з раннього дитинства: у чорно-білому зображенні, що з’явилося на екрані, було щось глибоко архаїчне.
— Ласкаво просимо в стародавнє місто Торпу, — сказав глибокий дикторський голос. — Вас вітає Інститут спеціальних технологій!
З темряви виплив і яскраво спалахнув логотип — округлий знак, такий самий, як на аверсі золотої монети. Сашка обімліла.
За минулу ніч вона встигла передумати про все. То шепотіла із замруженими очима: «Хочу, щоб це був сон!». То лежала, втупившись у стелю. То цілком серйозно вірила, що потрапила до таємної лабораторії, де з молодими хлопцями й дівчатами проводять експерименти й вони перетворюються на калік. То раптом заспокоювалася, починала бачити в своєму становищі переваги: а раптом її навчать чогось дивного, раптом Фарит Коженников — інопланетянин і їй пощастить побачити інші планети…
Уночі гуртожиток не спав: десь гомоніли, співали під гітару, десь гримів магнітофон. Раз у раз хтось із тупотом пробігав коридором — туди, назад. Хтось кликав когось із вікна. Хтось безупинно сміявся. Очманіла від безсоння Сашка нарешті провалилася в нестяму, і снилася їй якась маячня. А о пів на сьому Оксана почала шелестіти поліетиленовими кульками, поширюючи навкруг запах солоних огірків. Від цього шелесту й запаху Сашка прокинулася й більше не змогла стулити повік.
Тепер вона дивилася на екран. Фільм був давній, може, старший за саму Сашку, від дикторського голосу в динаміках закладало вуха, але нічого нового чи хоча б конкретного вона, як не намагалася, так і не почула. Торпа — стародавнє прекрасне місто. Традиції вищої освіти. Молодь, яка вступає в життя, і так далі… Змінювали один одного чорно-білі кадри: вулиці Торпи справді мальовничі. Водограй із лебедями. Фасад інституту, фасад гуртожитку, скляний купол над кінною статуєю. Диктор віщав про те, як правильно обраний інститут передбачає працевлаштування та кар’єру, про молодих фахівців, які випускаються щороку, про побутові умови в гуртожитку, про славні традиції — слова були знайомі, аморфні, їх можна було переставляти так і сяк. Сашка й незчулась, як ролик скінчився, екран згас і знову ввімкнулося світло.
Першокурсники мружилися, перезиралися, знизували плечима. Портнов широкими кроками перетнув сцену, зупинився на краю, заклав руки за спину.
— Урочисту частину будемо вважати скінченою, починаємо працювати. Цього року на перший курс зараховано тридцять дев’ять осіб, із них буде сформовано дві групи. Група «А», умовно кажучи, й група «Б». Як у школі. Зрозуміло?
Першокурсники мовчали.
— Попрошу вийти на сцену підопічних Лілії Попової та Фарита Коженникова.
У роті у Сашки пересохло, й вона лишилася на місці. Рипучими сходами на сцену зійшла Ліза, нервово обсмикала дуже коротку спідницю, стала скраєчку. Поруч із нею прилаштувався високий хлопець, якого Сашка бачила мигцем у буфеті. Хтось вибирався з середини ряду й, коли проходив повз Сашку, знову спіткнувся об її ноги.
— Ходімо? — тихо запитав Костя.
Сашка підвелася.
Сцена була широка, дев’ятнадцять осіб могли б розтягтися від куліси до куліси, тримаючись за руки. Але всі стояли купкою, тісно, начебто намагались заховатися одне одному за спину.
— Перед вами група «А» першого курсу. — Портнов широким жестом вказав на сцену. — Прошу любити й не зобиджати.
У залі хтось кілька разів плеснув у долоні.
— Розклад буде вивішено на стенді відразу після першої пари. Група «Б», що сидить у залі, зараз іде на фізкультуру, спортзал на третьому поверсі, початок занять за п’ять хвилин. Друга пара у вас — спеціальність, тоді ми з вами зустрінемося знову й поговоримо докладніше. У групи «А» спеціальність на першій парі, аудиторія номер один. Зараз організовано йдемо на заняття. Залишилося чотири хвилини, запізнень у нас не вітають.
Портнов спустився рипучими сходами й вийшов через бічні двері. Ліза відійшла в глиб сцени й іще раз обсмикнула міні-спідницю. Сашку вразила довжина її ніг.
— Саш!
Сашка озирнулася. Оксана в тій самій трикотажній кофті махала їй рукою з зали.
— У різних групах будемо. Шкода, правда?
— Зараз на фізру… — пробурмотів хтось.
— У мене й кросівок нема… Тільки тапки…