Отже, Кріт присів на траву, блукаючи очима поверх річки, і увагу його привернула нірка, що чорніла на протилежному березі просто над водною поверхнею. У голові відразу зароїлися думки про те, що з цієї нірки могла б вийти непогана оселя для якогось звірятка зі скромними звичками та здатного належно оцінити всі принади затишного помешкання на березі: вода під самим носом, ніякої тобі метушні, ніякої тобі пилюки. Поки він отак сидів і мріяв, у нірці заяскріла якась крихітна блискітка, потім вона зникла, тоді знову заяскріла, неначе крихітна зірочка. Проте зіркою це бути не могло — місце надто негодяще, — а світлячки не такі дрібні, та й блиску від них менше. Кріт пильно вдивлявся в цю блискітку, і невдовзі помітив, як вона йому підморгує. Мало-помалу навколо блискітки стала вимальовуватися невеличка мордочка, що обрамляла її, наче рама картину.
Брунатна мордочка, ще й з вусиками.
Серйозна кругленька мордочка, а на мордочці — миготливе око. От воно й привернуло увагу Крота.
Невеличкі охайні вушка, густе шовковисте хутро.
Та це ж Ондатр!
Не рухаючись, Кріт і Ондатр пильно придивлялися один до одного.
— Доброго дня, Кроте! — першим порушив тишу Ондатр.
— Привіт, Ондатре! — відповів Кріт.
— Будь ласка, перепливай до мене, — попросив Крота Ондатр.
— О, це не так легко зробити, як сказати, — відказав Кріт. Ні до річки, ні до берегів він ще як слід не звик, і це його починало дратувати.
Тим часом Ондатр, нічого не кажучи, нагнувся, відв’язав якийсь шнурок, потягнув його до себе і ступив на невеличкого човна, якого Кріт помітив тільки зараз. Усередині човен був пофарбований синьою фарбою, а зовні — білою, і вміщав він двох пасажирів — ні більше, ні менше. Цей човен відразу ж припав Кротові до душі, дарма що той ще не міг розуміти всіх його переваг.
Ондатр був вправним веслярем — і скоро його човен пристав до Кротового берега. Кріт обережно ступив йому назустріч, а Ондатр простягнув лапку і сказав:
— Тримайся! Не гайся, ходи! — І не встиг Кріт і оком зморгнути, як уже сидів на кормі справжнісінького човна, з чого дуже дивувався і чим дуже пишався.
— Ну й день сьогодні! — прохопилося в нього, коли Ондатр відштовхнувся від берега і знов узявся за весла. — Адже я ще ніколи в житті не сидів у човні.
— Та ти що! — здивувався Ондатр і аж рота роззявив від такої несподіванки. — Ти ніколи… ніколи не… отакої… Чим же ти тоді займався?
— Слухай-но, а плавання на човні — це дуже добре? — нерішуче запитав Кріт. Не те щоб він сумнівався, просто хотілося почути це від когось. Вода лагідно погойдувала човен, і Кріт, відкинувшись назад, блукав очима по м’яких подушках, веслах, купинах та інших дивовижах, яких тут було видимо-невидимо.
— Добре?! Та щоб ти знав, що як щось на світі й вартує доброго слова, то це плавба, — пишномовно заявив Ондатр, погойдуючись у такт із веслами. — Повір мені, юний друже, ніщо на світі — абсолютно ніщо! — і наполовину не зрівняється з човнами чи плавбою. Займатися човнами, — замріяно продовжував Ондатр, — ходити за… коло… човнів. Просто клопотатися…
— Ондатре, стережись! — раптом закричав Кріт.
Але було вже надто пізно, і човен з розгону врізався у берег. Ондатр — весляр і веселий мрійник — зблиснувши п’ятами в повітрі, беркицьнувся навзнак на дно човна.
— …за човнами… коло човнів, — наче нічого й не трапилося, продовжував Ондатр, підіймаючись і задоволено посміюючись. — А в човні чи коло човна — то вже не має значення. Принада тут не в цьому, а в тому, що все інше відступає на другий план. І кому яке діло, пливеш ти кудись чи не пливеш нікуди, прибуваєш на місце призначення, чи опиняєшся десь, куди, може, і взагалі не збирався, однак ти весь у клопотах, хоча при цьому не обов’язково щось робиш. І навіть коли щось доводиш до кінця, в тебе ще залишається купа незавершених справ, і хочеш — займайся ними, а не хочеш — не займайся. Послухай-но, що я тобі скажу! Якщо в тебе зараз нема нічого нагального, давай візьмемо човна та гайнемо вниз по річці?