— Послухай, старий, — озвався Ондатр, помітно занепокоївшись, — ну звісно, я збігаю по лікаря, якщо ти цього хочеш. Але чомусь мені здається, що він тобі не потрібен. Краще поговоримо про щось інше.
— Боюся, друже мій, — усміхнувся сумовито Жабс, — що “поговорити” в моєму випадку навряд чи допоможе, та, зрештою, і лікар тут нічого не вдіє. Хоча потопаючий і за найтоншу соломинку схопиться. До речі, якщо ти вже намірився до лікаря (терпіти не можу, коли через мене клопочуться!), я тут подумав, чи не зайти тобі до нотаріуса? Однаково минатимеш його оселю. Мені так було б зручніше, бо в житті бувають моменти (і мабуть, я не помилюся, сказавши, що зараз і є такий момент), коли доводиться займатися речами не вельми приємними, байдуже, чого це коштує змученій душі!
— Нотаріус!? Йому, мабуть, і справді непереливки! — сказав сам собі наляканий Ондатр, кулею вилітаючи з кімнати та, втім, не забувши замкнути за собою двері.
Вийшовши з дому, він зупинився і задумався. Кріт із Борсуком далеко, радитися нема з ким.
— Краще перестрахуватися, — поміркувавши, вирішив він. — Я знаю, що й раніше Жабс уже вважав себе невиліковно хворим, не маючи на те ніяких підстав. Але наскільки я пригадую, про нотаріуса він іще не говорив! Якщо нічого страшного в нього не виявиться, лікар просто скаже, що він старий осел, а це його підбадьорить. Отже, яка-не-яка, а користь. То краще підіграти Жабсові й піти по лікаря, це недовго.
І він поспішив у село по лікаря.
Тим часом Жабс відразу, як тільки у дверях провернувся ключ, легенько зіскочив з ліжка і, пританцьовуючи від нетерплячки, стежив через вікно за Ондатром, поки той не зник з алейки. Потім, від душі розсміявшись, він спритно вдягнувся в найкраще з того, що трапилося під руку, витяг із туалетного столика гроші, напхав ними кишені, тоді зв’язав докупи кілька простирадел, один кінець цього “канату” прив’язав до центрального середника вишуканого тюдорівського вікна — окраси спальні, легенько спустився вниз і, насвистуючи веселу мелодію, безтурботно почимчикував у протилежний бік.
Обід Ондатру було зіпсовано: авжеж, прийшли Борсук і Кріт, і довелось розповідати їм таку неприємну й не вельми переконливу історію. Можна уявити собі їдкі Борсукові зауваження, тож наводити тут ми їх не будемо. А найприкріше його вразило, що навіть Кріт, який завжди щосили вигороджував свого друга, не стримався і сказав:
— Ондатрику, цього разу ти повівся не дуже розумно! А Жабс… оце так Жабс!..
— Таж він розіграв усе, як по нотах, — жалюгідно виправдовувався Ондатр.
— Це він тебе розіграв, як по нотах! — з жаром заперечив Борсук. — Втім, балачками тут не допоможеш. Жабс накивав п’ятами — це зрозуміло. Але найгірше не це: він так запишається своєю винахідливістю, що легко викине якогось коника. Єдина втіха — нас ніщо не стримує і не треба марнувати дорогоцінного часу на сторожу. Та варто ще трохи поночувати у Жабс- холі. Будь-якої миті Жабса можуть припровадити назад — на ношах чи в компанії двох полісменів.
Отак казав Борсук, ще не знаючи, що готує їм доля і скільки води — води каламутної — протече під мостами, поки Жабсова нога знову ступить до цього родового маєтку.
Тим часом Жабс, веселий та безпечний Жабс, бадьоро крокував битим шляхом і вже віддалився від Жабс-холу на кілька миль. Спершу він ішов манівцями, перетнув багато полів, кілька разів повертав в інший бік — на випадок погоні, але тепер, почувшись у повній безпеці, а ще, напевно, через те, що йому яскраво усміхалося сонце і сама Природа підхоплювала його самовдоволену пісеньку, яку виспівувало серце, він аж пританцьовував на дорозі від задоволення та захвату.
— Оце так Жабс, оце так молодець! — казав він сам до себе і хихотів. — Розум бореться з грубою силою — і перемагає. Справедливість торжествує! Бідний сердега Ондатрик! Ах! Тільки б не перепало йому, коли Борсук повернеться! Непоганий він хлопець, Ондатр, стільки в нього чеснот, от тільки розуму не густо, і зовсім ніякої освіти. Треба взятися за нього, може, щось і вийде.
Жабс ішов, не помічаючи нічого довкола себе, і всю дорогу тільки й думав, який він молодець, як хитро обвів усіх навколо пальця, і таке інше, поки не дістався до якогось невеличкого містечка. Посередині головної вулиці висіла вивіска ресторану “Червоний лев”, при вигляді якої Жабс пригадав, що сьогодні ще ріски у роті не мав, та й довгий перехід забрав чимало сил. Отож він поважно зайшов до закладу, замовив на обід найкращі страви з тих, які не треба замовляти заздалегідь, і сів за столик.