Вона зникла і невдовзі знову повернулася з повною тацею. Жабс накинувся на тости, настрій його вмить покращав, і він заходився розповідати дівчині про свій навіс для човнів, про ставок із рибою, про старий город, загороджений муром, про свинарники, стайні, голубник, курник, маслоробню, пральню, про шафи із порцеляною, про різне начиння для прасування білизни (це місце дівчина прослухала з особливим інтересом), і про бенкетний зал, і про те, як весело там було, коли за столом збиралися різні звірі, а на Жабса находило особливе натхнення й він співав пісень, розповідав усякі історії та взагалі весь вечір був душею компанії. Після цього дівчина захотіла, щоб Жабс розказав їй про своїх друзів-звірів, і з зацікавленням прослухала все, що він про них розповідав: як вони живуть, чим займаються на дозвіллі. Вона виявила тактовність і жодним словом не прохопилася про те, що любить звірів просто як домашніх тварин, бо розуміла, що це вразить Жабса до глибини душі. Коли дівчина, наповнивши водою Жабсів глек та збивши солому на його лежаку, прощалася й бажала доброї ночі, Жабс уже багато чим нагадував того непосидючого та самовпевненого Жабса, яким був донедавна. Він промугикав кілька пісень, які любив співати при застіллях, а тоді вмостився на соломі, і його огорнув спокійний сон, повний приємних сновидінь.
Надалі вони не раз збавляли похмурі дні тюремного ув’язнення цікавими розмовами. Донька наглядача дуже шкодувала Жабса, вважаючи великою ганьбою, що бідолашна тварина повинна знемагати під замком у темниці за відносно дрібну витівку. А Жабс не був би Жабсом, якби із притаманним йому марнославством не вирішив, що дівчинка цікавиться його персоною не просто так. Мовляв, тут не обійшлося без ніжних почуттів. Але що з тих почуттів, думав Жабс, коли їх розділяє нездоланна прірва: в його уяві вона була гарненькою простолюдинкою, яка, забувши про міру, захопилася шляхетним кавалером.
Якось одного ранку дівчина витала поза хмарами, відповідала невлад і, як здалося Жабсові, не могла належно оцінити його дотепні вислови та влучні зауваження.
— Жабсе, — заговорила вона нарешті, — будь ласка, послухай, що я скажу. В мене е тітка, яка працює пралею.
— Ну й що? — відказав той поблажливо і навіть поштиво. — Нехай тебе це не хвилює. Просто ніколи не думай про неї. Я теж маю пару тіток, яким більше б личило займатися пранням.
— Жабсе, та помовч трохи, — не стерпіла дівчина. — Ти непоганий, але багато базікаєш. Я намагаюся думати, а ти гудиш під вухом. Отже, так. Як я сказала, моя тітка працює пралею. Вона обпирає в’язнів цього замку. Ми допомагаємо рідні якось заробити тут на життя. Щопонеділка вранці тітка забирає брудну білизну, а приносить випране щоп’ятниці ввечері. Сьогодні четвер. Я подумала: ти заможний, принаймні, я весь час чую про це від тебе, а тітка бідна, як церковна миша. Для тебе кілька фунтів — дрібничка, а для неї — цілий капітал. Так от, я думаю, якщо підійти до справи з головою, ви можете порозумітися. Тітка дасть тобі свою сукню, чепець і все таке, і ти безперешкодно залишиш замок в одязі пралі. Між вами багато схожого — я маю на увазі фігуру.
— Нічого подібного! — обурено порснув Жабс. — Як на мене, в мене дуже гарна фігура.
— І в моєї тітки, як на неї, теж гарна фігура, — мовила дівчина. — Що ж, роби як знаєш. Ти нестерпна, зарозуміла й невдячна бестія! Мені шкода тебе, і я хотіла допомогти!
— Так-так, я цілком з тобою згідний і дуже дякую, — заторохтів Жабс. — Та слухай, що я тобі скажу! Де це бачено, щоб містер Жабс, господар Жабс-холу, розгулював по графству в костюмі пралі!
— Тоді сиди тут і залишайся Жабсом, — спалахнула дівчина. — Ти, мабуть, хочеш, щоб тебе повезли звідси чотирикінною каретою!
Справедливий містер Жабс ніколи не відмовлявся визнати свою неправоту, якщо справді був неправий.
— Ти гарна, добра й розумна дівчина, — сказав він, — а я й справді дурне гордовите жабисько. Зроби мені ласку, познайом зі своєю достойною тітонькою, а я подбаю, щоб ніхто не лишився у програші.
Увечері наступного дня дівчина привела до Жабса в камеру свою тітку, що несла випрану за тиждень білизну, замотану в рушник. Стара була завчасно попереджена про домовленість, а промовистий блиск кількох золотих соверенів, які Жабс завбачливо виклав перед собою на столі, вирішив усе остаточно, після чого залишилося залагодити кілька дрібничок. В обмін на монети Жабс отримав набивне ситцеве плаття, фартух, шаль і поношений чорний чепець. Єдине, чого зажадала жінка, це щоб їй заткали рота кляпом, зв’язали й кинули в куті. І пояснила, що ці нехитрі трюки, доповнені розповіддю, яку вона придумає сама, розвіють перед тюремниками останні сумніви в її непричетності до втечі. Хоча, правду кажучи, все це виглядало доволі підозріло.