— Та годі вам про те прання, — промовив Жабс, котрий вже втратив інтерес до теми. — Подумайте краще про кроля. Гарного гладезного кроля, чорт забирай! У вас знайдеться пара цибулин?
— Я б із радістю про це не думала, але робота є робота, — мовила жінка, — і мені аж дивно, як ви можете думати про якихось кролів, коли перед вами відкриваються такі перспективи. Там, у кабіні, в куті, ви знайдете цілу купу брудної білизни. От якби ви взяли декілька речей, із тих, що міняють щодня… Перед такою дамою, як ви, я не наважуся назвати їх уголос, але ви їх відразу побачите… Так от, якби ви, поки ми тут пливемо, кинули їх у ночви… Не відмовляйте собі в задоволенні, самі ж казали, що любите прати, а мені ви цим так допоможете!.. Ночви вже готові, там є і мило, і чайник на плиті, і відро, щоб черпати воду з каналу. От де ви точно розважитесь на славу, замість того, щоб сидіти тут, знуджено дивитися на берег і позіхати раз за разом.
— Дайте-но я краще покермую! — мовив Жабс, уже не на жарт переляканий. — І періть тоді все, що заманеться. Бо я ще, чого доброго, попсую вам білизну, чи зроблю щось не так, як вам хотілось би. Особисто я звичніша до чоловічих речей. От за них я взялась би.
— Пустити вас за кермо? — засміялася жінка. — Щоб як слід кермувати баржею, треба трохи вміння, та й нудна це справа, а я не хочу, щоб ви псували собі настрій. Ні, ви вже краще займіться своїм улюбленим пранням, а я покермую, мені це не вперше. Прошу вас, місіс, не позбавляйте себе задоволення!
Жабс зрозумів, що його таки загнали до глухого кута. Він глипнув туди-сюди, шукаючи шляхів до відступу, побачив, що до берега йому не дострибнути, і похмуро змирився з нелегким жеребом. “Зрештою, — подумав він приречено, — прати всякий дурень зможе, а я ж не дурень, я — Жабс!”
Він збігав до каюти по ночви та інше причандалля, вибрав навмання кілька одежин, спробував пригадати, як прали інші, коли він проходив повз пральню, і взявся до роботи.
Збігло довгих півгодини, і з кожною хвилиною Жабс злостився і злостився все більше. Що б він не робив з отим манаттям, усього йому було мало, і все не так. Він уже його і бгав, і шмагав, і щипав, а воно, немов нічого й не було, все шкірилося з ночов, дражнилося брудними плямами. Раз чи двічі Жабс занепокоєно оглядався на жінку, але та зосереджено дивилася вперед, уся поглинута кермуванням. Нестерпно боліла спина, а потім Жабс із тривогою став помічати, що беруться зморшками лапки — його гордість і окраса. Він бубонів собі під ніс слова, які не личило казати ані пралям, ані жабам, і мило вже разів із п’ятнадцять утікало йому з рук.
Раптом на баржі вибухнув регіт, Жабс випростався, озирнувся — і побачив, що жінка, закинувши голову назад, регоче до сліз.
— Я весь час стежила за тобою, — промовила вона крізь сміх, — я ще з твоєї бундючної мови збагнула, що ти — брехуха. Нічогенька ж ти праля! Б’юсь об заклад, ти й серветки за життя не випрала!
Жабс, якому все важче і важче було тримати себе в руках, зачувши таку мову, просто оскаженів.
— Ах ти брудна селючко! — заволав він не своїм голосом. — Та як ти смієш так розмовляти з благородною особою! Ото вже праля! Гаразд, як хочеш знати, я Жабс, знаменитий, усіма шанований і знаний Жабс! Можливо, я й не зможу постати зараз в усій своїй красі, але це не означає, що дурна баба з баржі безкарно з мене насміхатиметься!
Жінка подалася всім тілом до Жабса і пильно, уважно придивилася до його чепця.
— Ти ба! — закричала вона. — Ой, тримайте, бо впаду! Бридка, огидна, препаскудна жаба! Та ще й на моїй гарнесенькій, чистесенькій баржі! Отакого я вже не потерплю!
На мить вона облишила румпель, ряба рука метнулася вперед, ухопила Жабса за передню лапку, а друга схопила за ногу. Світ Жабсові перекинувся догори дригом, баржа злетіла в небо, у вухах засвистіло, і він, закрутившись у повітрі, полетів над річкою і шумно плюснув у воду.
Та навіть вода не охолодила гордого Жабсового духу, не збила шалу його запальної вдачі. Здійнявши купу бризок, він виплив на поверхню, постирав з очей ряску, і першим, що він побачив, була тлуста баба на баржі, яка безсоромно реготала й насміхалася з нього. Відкашлюючись та відпльовуючись, Жабс присягнувся, що поквитається з нею.
Він поплив до берега, долаючи течію та плутаючись у ситцевому платті, і коли вже нарешті торкнувся землі, видертися на крутий берег уже просто не було сил. Перепочивши хвилину- другу, Жабс підібрав краї мокрого вбрання й побіг за баржею так швидко, як тільки могли нести його ноги, не думаючи ні про що, крім негайної помсти.