Коли Жабс порівнявся з жінкою на баржі, та все ще сміялася.
— Агов, прале! — гукнула вона. — Візьми рубель, розгладь свою мармизу, тоді пройдися по ній праскою, покрохмаль — і скидатимешся на цілком пристойну жабу.
Жабс не став гаяти часу на словесні перепалки. Йому хотілося серйозної помсти, а не дешевого, сумнівного тріумфу у словесній баталії, хоч на язику вже крутилася, ладна щомиті зірватися, дошкульна лайка. Нарешті він побачив перед собою те, чого шукав. Наддавши ходи, він наздогнав баржову шкапу, відв’язав від бечівника тягову линву, легко скочив коняці на спину, щосили хвицнув п’ятами в боки, і та рвонула з місця в кар’єр. Жабс повернув свою стрибуху з тягової стежки, і вона загоцала горбистою лукою. Озирнувшись, він побачив, що баржа вже сіла на мілину під протилежним берегом, а жінка на ній люто вимахує руками та галасує:
— Стій, стій, стій!
— Цю пісеньку ми вже колись чували, — розсміявся Жабс, дав шкапі шпори, і та перейшла на шалений галоп.
Баржова коняка не звикла до скачок, і дуже скоро її галоп перейшов на рись, а рись — на повільну інохідь, та Жабс не мав нічого проти, бо хай там як, а він таки просувався вперед, а баржа — ні. Він уже цілком тримав себе в руках, бо нарешті йому вдалося провернути недурну (як він вважав) справу. Гріло сонечко, і Жабс із задоволенням спокійно дріботів на шкапі, тримаючись бокових доріжок та верхових стежин і намагаючись не думати, що відколи він щось їв, минуло чимало часу. Невдовзі злощасний канал залишився далеко позаду.
Вони проїхали кілька миль, Жабс та його шкапа, вершник під сонцем геть розморився, закуняв, і коли коняка, зупинившись, опустила голову, щоб поскубати травички, він мало не беркицьнувся на землю. Жабс стрепенувся, роззирнувся — і побачив, що вони заїхали на розлоге пасовище, на якому, скільки оком займеш, купками росли бескидник та ожина. Неподалік від нього стояла пошарпана циганська кибитка, а біля неї на перекинутому відрі сидів циган і курив, байдужим оком роззираючись довкола. Перед ним палав хмиз, над полум’ям висів залізний казанок, у якому булькало, шкварчало й апетитно парувало. А ще від вогню долинали запахи — теплі, густі, розмаїті, — вони стелились по землі, сплітаючись у тісний, довершений, принадний, незрівнянний аромат, немов сама Природа вирішила набути відчутної форми й постати перед своїми дітьми у цьому прояві божественної благодаті та блаженства. І тільки тепер Жабс усвідомив, що таке справжні голодні муки.
Те, що він відчував від ранку дотепер, не йшло ні в яке порівняння з тими відчуттями, які накинулись на нього зараз! Тепер він знав напевне, що таке голод, і мусив діяти блискавично, інакше міг постраждати хтось або щось. Жабс уважно оглянув цигана, і в голові його майнула невиразна думка: налетіти на нього з кулаками чи спробувати лестощі? Він сидів і думав, раз по раз вдихаючи густі нестерпні пахощі, і позирав на цигана, а циган смалив свою люльку та дивився на Жабса.
Нарешті циган вийняв з рота люльку і байдужим голосом промовив:
— Хочеш продати мені свою коняку?
Жабс чекав чого завгодно, тільки не такого.
Він прекрасно знав, що цигани до нестями люблять коней, що жодна шкапа не пройде повз їх увагу непоміченою, але не встиг подумати, що кибитки робляться для їзди, а щоб вони їздили, хтось має їх тягнути. Він і гадки не мав продавати шкапу та наживатися на цьому, але циганова пропозиція робила реальними дві речі, яких він прагнув усією душею: живі гроші та смачний сніданок.
— Що? — запитав Жабс. — Щоб я продав тобі оцього дивовижного коня? Е, ні, про це не може бути й мови. А хто ж тоді щотижня розвозитиме чисту білизну по оселях моїх клієнтів? Крім того, я життя не уявляю без нього, а він і дня не проживе без мене.
— Спробуй уявити своє життя з ослом, — запропонував циган. — В декого це виходить.
— Схоже, ти не розумієш, — вів далі Жабс, — що мій кінь тобі не рівня. Це скакун, чистокровний, частково, правда, і якраз не там, куди ти зараз дивишся. Колись він брав призи на скачках, от побачив би ти його тоді!.. Та це й зараз видно, ти тільки поглянь на нього, якщо, звісно, розумієшся на конях. Ні-ні, навіть не пропонуй, щоб я його продав. А цікаво, скільки ти дав би за цього рисака?
Циган пильно оглянув коня, потім — Жабса, потім — знову коня.
— По шилінгу за копито, — кинув він коротко і одвернувся, потягуючи люльку та байдуже озираючи довкільний краєвид.
— По шилінгу за копито? — обурився Жабс. — Зачекай, дай я подумаю, прикину, скільки це буде.
Він зліз зі шкапи, пустив її пастися, а сам присів біля цигана, рахуючи на пальцях, і нарешті сказав: