— Ну добре, як собі знаєш, — здався Ондатр. — Він уже й сам заблукав у словесних хащах, а коли відійшов у куток, то звідти чулося його бурмотіння:
— Повчити їх, провчити їх, провчити їх, повчити їх!
Борсук, не дуже церемонячись, попросив Ондатра не займатись казна-чим.
Пройшло трохи часу, і до кімнати ввалився Кріт, очевидно задоволений собою.
— Як я розважився! — почав він з порога. — Як я дражнив тих горностаїв!..
— Кроте, сподіваюся, ти не ліз на рожен? — помітно занепокоївся Ондатр.
— По-моєму, ні, — щиро промовив Кріт. — Мені це спало на думку, коли я зайшов на кухню, подивитися, чи не вистиг Жабсів сніданок. Дивлюся, лежить дрантя пралі, в якому він приплівся вчора, воно висіло на гачку для рушників, біля каміна. Вдягаю плаття, натягую чепець, замотуюся в шаль та йду собі до Жабс-холу, нічого не боячись. Сторожа, звісно, була напоготові, рушниці в лапах, і тільки чути “Стій, хто йде?” та всяку іншу маячню. “Доброго ранку, панове, — кажу їм, так з повагою. — Чи не треба вам чогось попрати?” Вони глянули на мене, як на якусь комаху, і кажуть: “Тупцяй відсіля, прале! Яке може бути прання, коли ми на службі?” — “То, може, іншим разом?” — кажу їм. Ха-ха-ха! Ну чи не сміхота, Жабсе?
— Дурний і нерозважливий кротисько! — пробурчав Жабс. Насправді ж у ньому просто заграла заздрість до Крота, який додумався до такого. Якби він не проспав сьогодні вранці, якби він першим додумався до цього, всі лаври належали б йому, Жабсові.
— Дехто з горностаїв аж почервонів, — розповідав далі Кріт, — а сержант, начальник їхній, не став зі мною церемонитись, він по-простому сказав: “Тікай-но звідси, дорогенька, і то чимдуж! Не відволікай моїх людей і не змушуй розмовляти на посту”. — “Тікати? — кажу я. — О, якщо хтось скоро звідси й тікатиме, то точно не я!”
— Кроте, та як ти міг?! — з розчаруванням у голосі вигукнув Ондатр.
Борсук відклав газету вбік.
— А я дивлюся, вони вушка нашорошили, стоять, перезираються, — вів далі Кріт, — а сержант їм каже: “Ви її не слухайте, вона сама не розуміє, що верзе”. — “Що?! — кажу. — Я — не розумію? Гаразд, тоді слухайте, що я казатиму. Моя донька пере для Борсука, і те, що кажу, я дізналася від неї. Дуже скоро ви теж про це знатимете! Сьогодні серед ночі на Жабс-хол від броду нападе ціла сотня кровожерливих борсуків, озброєних рушницями. А шість повних човнів з ондатрами, озброєними пістолетами і шаблями, підіймуться по річці та десантуються в саду. А ще загін добірних жаб, отих, що швидше помруть, ніж відступлять, що не вагаючись вибирають славу та смерть, підуть на штурм саду і, палаючи жагою помсти, змітатимуть усе на своєму шляху. І от коли вони з вами поквитаються, прання від вас залишиться небагато. Якщо ви, звісно, не вшиєтеся звідси, поки ще маєте таку нагоду”. Я все це сказав і щодуху побіг, а коли вони мене вже не бачили, я зачаївся, полежав трохи, непомітно проповз по рівчаку назад та став з-поза живоплоту дивитися за ними. Вони ж заметушилися, забігали туди-сюди, стали падати одне на одного, всі пнулися командувати всіма, і ніхто нікого не слухав. А сержант тільки й робив, що посилав загони горностаїв у віддалені кутки маєтку, а потім посилав інших за ними, і я чув, як вони між собою говорили: “Ласиці є ласиці. Вони жирують у бенкетній залі, веселяться і святкують, співають і розважаються, а ми повинні нести варту в темряві та холоднечі, щоб нас порізали на шматочки кровожерливі борсуки!”
— Кроте, ти дурний осел! — закричав Жабс. — Припхався туди — і все зіпсував!
— Кроте, — сухо й спокійно озвався Борсук, — я готовий визнати, що в мізинці в тебе більше розуму, ніж у декого в усьому тлустому тілі. Ти зробив усе правильно, і, здається мені, у тебе велике майбутнє. Молодчага Кріт! Дуже розумно вчинив!
Жабс аж очманів від заздрощів, а надто через те, що він ніяк не міг збагнути, що ж такого розумного зробив Кріт. Та перш ніж він устиг розкрити рота і бовкнути чергову дурницю, виставивши себе на загальне посміховисько, пролунав дзвінок на обід.
Обід був простим, але ситним: бекон з бобами та макаронний пудинг. Коли всі встали з-за столу, Борсук сів у крісло й сказав:
— Отак! Усі знають, яка робота чекає на нас сьогодні ввечері, і поки ми доведемо її до завершення, буде вже пізня година, тож поки є можливість, я трохи подрімаю.
Сказавши це, він накрив обличчя хустиною і дуже скоро солодко похропував.
Непосидючий і працелюбний Ондатр відразу ж повернувся до приготувань і знову взявся походжати між чотирма купками зброї, примовляючи:
— Це пояс для Ондатра, це — для Крота, це — для Жабса, а це — для Борсука!