— Що?! — перелякався Жабс. — Замкнути мене тут, щоб я писав оті кляті листи, і це такого чудового ранку, коли мені потрібно обійти володіння і все привести до ладу! Ніяких привітань — і квит!.. Ви ще побачите!.. Хоча, зачекайте хвилинку! Так, звичайно, дорогий Борсуче! Яка це насолода, яке це задоволення порівняно з усім іншим! Ти хочеш, щоб усе було зроблено? Буде зроблено! Ходи, Борсуче, берися за приготування до Бенкету, керуй, як тобі заманеться, а потім приєднуйся до наших юних друзів надворі, що сповна віддаються тихим радощам, забувши про мене, мої турботи та зусилля. Я жертвую цим ранком задля обов’язку і дружби!
Борсук підозріло покосився на Жабса, але не вловив жодного натяку на якусь каверзу.
Не відчувши нічого підозрілого, Борсук вийшов з кімнати й подався на кухню, і щойно двері за ним зачинились, як Жабс усівся за письмовий стіл.
Поки вони розмовляли, у голові його народився чудовий задум. Він напише ці запрошення і подбає, щоб там було написано про його провідну роль у сутичці і про те, як він, Жабс, одним ударом кийка вклав на землю Старшого Ласицю. Він не забуде натякнути на свої пригоди, і як же він подасть це сходження до славні А на десерт запропонує щось на зразок вечірньої розважальної програми, яка виглядатиме приблизно так:
Наша тюремна система — Водні артерії Старої Англії — Що таке торгівля кіньми і як її провадити — Приватна власність: права та обов’язки — Повернення до землі — Типовий англійський землевласник.
Сама думка йому дуже сподобалася, і Жабс, засукавши рукави, взявся до роботи, вже до обіду були готові всі листи, і тут йому доповіли, що в дверях стоїть мала й дуже замурзана ласиця та якось нерішуче питає, чи не можна якось прислужитися джентльменові.
Жабс поважно вийшов на поріг і побачив одного з учорашніх в’язнів, що аж палав від бажання чимось догодити. Він поплескав ласицю по голові, ткнув у лапку пачку запрошень і наказав швидко, просто зараз, не зволікаючи ні миті, рознести їх адресатам, а якщо надвечір ласиця повернеться сюди, то не виключено, що на нього чекатиме шилінг. І неборака, страшенно вдячний, відразу ж полетів виконувати Жабсове доручення.
Коли всі, збавивши ранок на річці, повернулися на обід, шумні та бадьорі, Кріт, якому було трохи соромно, скоса зиркнув на Жабса, боячись побачити його похмурим, пригніченим. Жабс же, натомість, був сама пиха та зухвалість, і Кріт запідозрив щось недобре. Ондатр із Борсуком багатозначно перезирнулися.
Тільки-но покінчили з трапезою, як Жабс, запустивши лапи в бездонні кишені штанів, наче ненароком зронив:
— А тепер, друзі мої, подбаємо про вас! Кажіть, хто чого хоче! — і він поважно рушив до саду, збираючись обміркувати кілька ідей для своїх майбутніх виступів, коли Ондатр схопив його за лапку.
Жабс уже відчував, що пахне смаленим, і, вдаючись до хитрощів, спробував утекти. Але коли Борсук міцно взяв його за другу лапу, він зрозумів, що гра програна. Ондатр і Борсук попід руки завели його до невеличкої курилки, яка виходила у вестибуль, зачинили двері та посадили його на стілець. Потім обидва стали перед Жабсом, а він похмуро й підозріло зиркнув на них.
— Послухай, Жабсе, що ми думаємо про бенкет, — заговорив Ондатр. — Мені дуже прикро, що доводиться таке казати. Але ми хочемо, щоб ти чітко зрозумів, раз і назавжди, що цього разу все обійдеться без пісеньок і без промов. І прошу взяти до уваги: ми не переконуємо тебе — просто кажемо, як воно буде.
Жабс зрозумів, що він у пастці. Друзі були готові до його витівки, вдарили першими, і сяйлива мрія розлетілася на друзки.
— То я не зможу проспівати їм одну-єдину пісню? — жалібно запитав Жабс.
— Ні. Ніяких пісень, — сказав як відрізав Ондатр, а серце його обливалося кров’ю, коли він бачив, як розчаровано затремтіла у Жабса нижня губа. — Жабсе, нічого доброго в цій задумці немає. Ти ж прекрасно розумієш, що всі твої пісні — це просто зазнайство, чванливість і марнославство, а всі твої промови — самовихваляння і… серйозні перебільшення і ще… і ще…
— І словоблудство, — додав Борсук, який не любив панькатися.