— Жабсе, а можна, ми просто посидимо? — промовив Ондатр, падаючи в одне з вільних крісел. Кріт сів у сусіднє і відразу ж узявся вихваляти “пречудову оселю” Жабса.
— На всю річку тільки одна така, — на всю губу вихвалявся Жабс. — Та що на річку — на всю округу! — додав він, не втримавшись.
Ондатр легенько штовхнув Крота. Жабс це помітив і густо зашарівся. Якусь мить усі ніяково мовчали, а потім він від душі розреготався.
— Нічого страшного, Ондатрику, — промовив Жабс. — Ти ж знаєш, я не проживу, не прихвалившись. Та зрештою, не такий уже й поганий у мене будинок, правда? І не кажи мені, що це не так. А тепер послухайте, що я вам скажу. Ви прекрасно знаєте, як я ціную ваше товариство. Тож до кого мені звертатися, як не до вас? Я серйозно кажу!..
— Ага, зараз ти знову почнеш говорити про греблю, — заговорив Ондатр, удаючи, що ні про що не здогадується. — Що ж, хоч ти й смітиш грошима наліво й направо, ти багато можеш собі дозволити. Отже, запасися терпінням, прислухайся до моїх порад, і тоді…
— Ой лишенько! Яка гребля! — обірвав Ондатра Жабс, і в голосі його була зневага до недавнього захоплення. — Це все дурня, забавка нікчемна. З греблею ми вже давно не друзі. То просто спосіб убивати час. Знаєте, друзі, мені аж серце кров’ю обливається, що ви, прекрасно розуміючи всю нікчемність отієї справи, марнуєте на неї свої сили. Та з мене годі, я вже знайшов собі гідну справу, і не пошкодую на неї решти свого життя. Нічим я більше не займатимуся, крім цього, і єдине, за чим жалкую, то це за змарнованими, назавжди втраченими роками, які так бездумно розтринькав на дрібнички. Ходімо зі мною, і ти, Ондатрику любий, і ти, мій милий друже, якщо хочеш, звичайно, — це тут поряд, при паркані, — і я покажу вам, що в мене є.
І Жабс повів їх до паркана. Поки вони йшли, з Ондатрової мордочки не сходив вираз крайньої недовіри. Аж ось біля каретного сараю їхнім поглядам відкрився новенький, блискучий канарково-жовтий фургон із зеленими обідками та червоними колесами.
— Ось! — вигукнув Жабс, широко розставляючи ноги і поважно надимаючись. — Ви тільки погляньте на цей фургон. Ось де справжнє життя! Битий шлях, курява під колесами, куди не глянь, усюди луки, пасовища, живоплоти, пагорби! Села, містечка, великі міста! Сьогодні ти зупиняєшся тут, а завтра зриваєшся з місця і подорожуєш далі! Дорога, подорож, азарт, вир емоцій! Перед тобою розстеляється цілий світ, і небокрай щоразу відсувається назад! Ні, ви тільки подумайте: оце — найкращий фургон серед усіх, і не бути мені Жабсом, якщо світ знав щось гарніше. Зайдіть усередину, погляньте, як він облаштований. Якщо вам цікаво, то все я навигадував!
Кріт, палаючи цікавістю, як зачарований, піднявся за Жабсом по сходах і зайшов у фургон. Ондатр же, натомість, тільки форкнув, глибше запхав руки до кишень та й залишився там, де стояв.
Усередині фургон був маленьким, але дуже зручним. Невеличкі спальні полички, невеличкий стіл, що відкидався до стіни, кухонна плитка, шафки, книжкові полиці, клітка з пташкою, горщики, каструлі, глечики та чайники всіх розмірів і форм.
— Повне спорядження! — піднесено промовив Жабс і розчинив одну із шафок. — Поглянь-но: — бісквіти, консервовані омари, сардини — все, чого душа забажає. Тут у нас содова, тут — тютюн, письмовий папір, бекон, джем, карти і доміно, — перераховував він, спускаючись назад по сходах. — Коли ми сьогодні рушимо в дорогу, ви пересвідчитеся самі, що я про все подбав.
— Перепрошую, — озвався Ондатр, жуючи соломинку, — мені почулося, чи ти таки сказав “ми сьогодні рушимо”?
— Послухай, Ондатре, — стрепенувся Жабс, — ми не перший день з тобою дружимо, тому облиш цю манірність і перестань бурчати. Ти сам прекрасно розумієш, що ви просто зобов’язані поїхати зі мною. Ану як мені знадобиться ваша допомога! Ні, вважатимемо це питання вирішеним, і навіть не думайте сперечатися, я цього терпіти не можу. Чи, може, ти збираєшся все життя нидіти на цій нікчемній, затхлій, старезній річці, проживотіти в норі понад берегом і не знати інших радощів, крім плавання в човні? Я ж хочу показати вам, який широкий світ! Хлопче, я хочу, щоб ти був справжнім звіром!
