Так говорив Борсук, не відаючи, що наготувало майбутнє і скільки каламутної води збіжить у їхній річці, перш ніж Жаба своїм ходом знову повернеться до рідного дому.
Тим часом Жаба, веселий та безтурботний, хвацько простував широким шляхом уже далеко від дому. Спочатку він пробирався вузькими кружними стежками, перетнув кілька городів, не раз міняв напрямок, остерігаючись погоні. Та невдовзі не тільки усвідомив, що ніхто його не переслідує, а й відчув світлосяйну усмішку сонця;
здавалося, сама Природа дружно, хором підхопила ту величальну пісню, яку виспівувала йому власна душа, і тепер мало не витанцьовував по дорозі, сам не свій БІД задоволення й пихи.
— Оце спритна робота! — сміючись, вихваляв він сам себе. — Ясний розум проти грубої сили. І ясний розум узяв гору — та інакше й бути не могло! Любий мій, бідолашний Щуре!.. Лишенько! Ото буде йому прочуханка, як повернеться Борсук! Чудовий хлопець той Щурко, в нього ціла купа чеснот, але йому трохи бракує кмітливості та й освіченості. Треба буде взятися за нього, може, вийде щось путнє.
Так Жаба і прямував далі, набундючившись і поринувши в приємні думки, аж поки дістався до невеличкого містечка: там, пройшовши головною вулицею, він побачив вивіску «Червоний Лев», почеплену поперек дороги. Тут Жаба згадав, що сьогодні ще й не снідав, а мандрівка була така довга, тож він добряче вже зголоднів. Жаба зайшов у трактир, замовив найкращих страв із тих, які могли подати одразу, й сів обідати.
Самотня трапеза добігала тільки середини, коли з вулиці долинув напрочуд знайомий звук, від якого Жаба стрепенувся й аж затремтів. Бі-і-бі-і! Гудіння все ближчало, тоді почулося, як авто заїхало на задвір’я трактиру й зупинилося. Щоб перебороти те непогамовне хвилювання, Жаба щосили вчепився в ніжку стола. За хвилину до трактиру ввалилася гомінка й голодна компанія, жваво обговорюючи сьогоднішні пригоди й безсумнівні достоїнства своєї чудової колісниці, якою так приємно подорожувати. Спочатку Жаба жадібно прислухався до розмови; але зрештою у нього не стало сили витримувати цю муку. Він нишком вислизнув з кімнати, розрахувався з трактирником і за мить уже недбало, мовби прогулюючись, виходив на задвір’я. «Нічого не станеться, — підбадьорював він себе, — якщо я тільки зиркну на неї!»
Машина стояла посеред двору без нагляду, бо трактирні конюхи та їхні підручні якраз обідали. Жаба повільно обійшов навколо автомобіля, пильно обдивляючись та оцінюючи все. Глибока задума огорнула його.
— Цікаво, — невдовзі пробурмотів він, — цікаво, чи легко машина такої марки заводиться?
В наступну мить, — він і не стямився, як то сталося,— його лапка вхопила ручку мотора й крутнула її. Тільки-но двигун чмихнув і загудів, колишнє завзяття охопило Жабу, оволоділо всім його єством, і він уже нічого не міг вдіяти з собою. Наче у сні, опинився раптом за кермом; наче у сні, натиснув на важіль і пустив машину спершу по колу в дворі, а тоді спрямував у ворота; і, наче у сні, всяке чуття добра і зла, всякий страх перед можливими наслідками раптом десь пропали. Жаба збільшив швидкість, і коли автомобіль, мов хижий звір, одним махом поглинув вулицю, вистрибнув на шосе і помчав у чисте поле, відчував лиш одне: він тепер знову тон самий Жаба, найкращий і найвищий, Жаба-Пострах, Володар швидкості, бог далеких доріг, якому кожен мусить поступитися дорогою, інакше буде зметений у небуття, у вічний морок. Він аж співав у тому казковому леті, і двигун вторував йому лунким гудінням. Машина ковтала милі, а Жаба все мчав, не відаючи куди, піддавшись самому тільки інстинкту. Він переживав свою зоряну годину і нехтував будь-яку небезпеку.
— На мою думку, — весело сказав голова судового засідання, — єдиним ускладненням у цій з усіх поглядів цілком ясній справі є те, як зробити, щоб вона стала повчальною для отого затятого негідника й невиправного хулігана, що кулиться зараз на лаві підсудних. Давайте поміркуємо: на підставі незаперечних доказів він визнаний винним, по-перше, у викраденні автомобіля; по-друге, у порушенні правил керування автомашиною, що становило загрозу для життя громадян; і, по-третє, в зухвалій непокорі представникам сільської поліції. Пане секретар, будьте ласкаві, поінформуйте нас, яке покарання можна застосувати за кожне з цих правопорушень? Зрозуміло, без надання підсудному права скористатися пільгою сумніву , оскільки ніяких сумнівів немає.
Секретар почухав пером кінчик носа і проказав:
— Дехто вважає, що викрадення автомобіля — найтяжчий злочин, і це справді так. Але зухвала поведінка щодо поліції, безсумнівно, тягне ще суворіше покарання. Можна визначити рік ув’язнення за крадіжку, і це буде ще м'який вирок; три роки за шалену їзду, це теж досить легка кара; і п’ятнадцять років за зухвальство, яке в даному разі прибрало найнеймовірнішу форму, судячи з того, що ми тут почули від свідків, навіть коли взяти до уваги, що з їхніх свідчень тільки десята частина правдива (сам я ніколи не вірю на більше); отже, якщо скласти, виходить рівно дев’ятнадцять років...