— Навіть дикі народи шанують право посольств, міланці — ні, моя і ваша честь заплямована, багато людей скоїли той злочин, тож багатьох слід і покарати.
Князі погодилися зі словами імператора. Єпископ із П’яченци сказав, що все-таки годилося б послухати й міланців.
— Їх треба вислухати, — погодився імператор.
Міланців запросили, і вони прислали представників, які сказали, що хочуть дати імператорові повне відшкодування. Як дату цієї процедури визначили дев’ятнадцятий день місяця квітня. Імперські міста присягли, що будуть у мирі з Міланом.
Але після цього міланці уклали союз із Брешією, П’яченцою і Болоньєю.
Коли імператор святкував Великдень у Модені, призначивши на вівторок військові ігри, надійшла звістка, що міланці обступили облогою імператорську фортецю Тредзо. Ігри припинили, всі приготувалися, щоб завтра, тільки-но засіріє, почати похід на Тредзо. По дорозі військо натрапило на вісника, який повідомив, що міланці здобули Тредзо й забрали всі скарби. Імператор подався до Болоньї і оголосив Мілан поза законом. Потім пішов у Лоді збирати військо. Імператор наказав усім італійським містам відрядити допоміжні загони для війни з Міланом. Потім знову пішов у Болонью, щоб вести звідти своє військо на Мілан.
Сімнадцятого дня місяця травня військо прийшло до Меленьяно, а наступного дня до Мілана. Там далеко навколо всього міста були знищені лани зі збіжжям та виноградники, вирубані оливкові та плодові дерева, спалені хати, села, передмістя, замки і фортеці. Проте облоги імператор не почав, бо його військо було замале.
У місяці червні імператор подався на південь Італії, щоб привести до обов'язку багато затятих міст або ж покарати їх. Він обступив облогою Крему, і облога цього міста тривала від місяця серпня до двадцять п’ятого дня місяця січня наступного року. Того дня жителі Креми вирішили здати місто. Переговори провадили Переґрін, патріарх Аквілеї, і двоюрідний брат імператора Генріх, герцог Саксонський і Баварський. Двадцять сьомого дня місяця січня місто капітулювало, а потім було зруйноване.
Міланці під час тієї облоги намагалися допомогти жителям Креми і нападали на імперські міста, але двічі зазнали від війська імператора тяжкої поразки.
Оскільки німецькі князі воювали вже надто довго, а ломбардські землі так постраждали від війська, що насилу можна було покривати його потреби в харчах та фуражі, імператор навесні відпустив із багатими подарунками тих, хто хотів, на батьківщину. Вони пообіцяли повернутися за рік із достатньою допомогою.
Тим часом у різних місцях країни відбувалися різні битви імператорського війська з міланцями. Потім імператор розіслав німецьким князям запрошення, щоб вони наступної весни прийшли й закінчили почату роботу.
Навесні князі почали похід в Італію. Владислав, король Богемії, послав із добірним військом свого брата Дипольда і сина Фрідріха.
Вітіко був із тими лісовими людьми, які разом із ним брали участь у попередній війні, а тепер удруге пішли в Італію.
Коли запрошені князі мало-помалу зібралися, імператор обступив облогою Мілан. Міланці часто робили вилазки і починали відважні бої з імператорським військом, але, як і під час першої війни, не могли прорвати облоги.
Імператор спорудив у Лоді ще й зимовий табір і зміцнив багато замків, щоб перешкодити постачанню харчів до Мілана. Постановив, що тих, хто, як доведуть, везтиме харчі в місто, каратимуть і відрубуватимуть їм кисті рук, а викажчикам призначив нагороди.
У Мілані почалися великі нестатки, в людських душах запанували страх, безнадія, гнів і озлобленість. Архієпископ, що на полі коло Ронкальї засвідчив своїми словами імператорові вірнопідданські почуття, а потім став найзавзятішим борцем проти нього, був змушений тікати від народу. Народ послав до імператора посланців із повідомленням, що Мілан хоче зруйнувати всі свої укріплення, розірвати всі свої союзи, збудувати імператорові замок, надати йому всю верховну владу, хоче, щоб він затвердив міську владу, і хоче заплатити йому велику суму і дати триста заручників на три роки, якщо він укладе мир.
Імператор на те відповів:
— Моя рада згодна зі мною, що ви повинні скоритися безумовно.
Знову минув якийсь час.
Першого дня місяця березня 1162 року в табір до імператора прийшли міланські консули і достойники, впали навколішки перед ним і зборами князів і заприсяглися, що коряться без ніяких умов та засторог і подбають, щоб таку присягу склали й усі міланці.
Через три дні з міста в табір імператора прийшло триста обраних людей і передали йому ключі від усіх брам, а також тридцять шість міських корогв і склали присягу, як складали й три дні тому.