Вітька від здивування трохи не спіткнувся.
— Двічі по два? — кліпав білявими віями, і його голубі очі аж потемніли від подиву. — Та чотири. Чого це ти питаєш про це?
— Щоб почути твій голосок, — відповіла дівчина та й затулила сміхотливі вологі губи пломеніючими півоніями…
«Казбек»
І тоді Вітька заговорив.
Заторохтів швидко, запально, гаряче, ковтаючи слова і стріляючи ними з кулеметною швидкістю…
З його уст так і сипались десятки історій, одна однієї цікавіша, одна однієї неймовірніша. Змінювались континенти й країни, острови й ріки, народи й епохи, звичаї та закони. Ганнібал і Македонський, Сагайдачний і Майн Рід, Галактика і середні віки, — все змішалося і пливло перед спантеличеною дівчиною. Вітька опускався в океанську глибінь і знаходив там не одну, а цілих три зниклі Атлантиди, з океану шугав аж на Марс і зривав покривало таємничості з нього, не переводячи подиху, хапав сонце і миттю розбирав його по шматочках…
І все торохтів, торохтів, торохтів…
Але це — в думках. А вголос, як не силкувався, а все ще не міг нічого путнього видавити з себе.
Йшли вузькою звивистою вуличкою, що вела з левади у центр села до клубу. Вітька був радий, що вірний Федько таки роздобув для нього карбованця, і він тепер купить Галі квиток, як справжній мужчина.
А поки що хлопець елегантним жестом (принаймні так йому здалося) витяг з кишені коробку «Казбеку». Він не курив і терпіти не міг їдкого тютюнового диму. Але всезнаючий Федько авторитетно заявив, що всі закохані неодмінно смалять цигарку за цигаркою у всіх романах, повістях, кінофільмах, бо диміння — то ознака благородного хвилювання. Вітька Горобець змушений був погодитися і потягти в батька коробку «Казбеку».
Подавивши в собі огиду до тютюну, запалив цигарку, затягнувся і хрипло закашляв.
— Вітю! — здивувалась Галя. — Ти куриш?..
— Тягну, — відповів недбало і прикусив губи, бо кашель так і рвався з грудей.
— По-моєму, не ти її, а вона тебе тягне, — заперечливо похитала головою Галя.
Вітька знову затягнувся і забухикав ще дужче, а в горлі ніби пройшовся хто рашпілем.
«Як закохані цю гидоту смалять? — кусав губи, аби хоч трохи стримати кашель. — Якщо ще раз потягну, то, мабуть, впаду серед вулиці».
Та більше тягти не відважився. Тихцем за спиною викинув недокурену цигарку і сапнув свіжого повітря. Трохи полегшало.
Та не зробив після того й десяти кроків, як позаду почувся відчайдушний жіночий вереск:
— Рятуйте!!! Якась трясця підпалила!!!
Вітька сполошено оглянувся. Біля двору бігала язиката Пріська Деркач, прозвана в селі за довгий язик Тиліхвоном, і, б’ючи об поли руками, щодуху лементувала:
— Пужар!.. Горю!.. Тушіть!..
А над сухим очеретяним тином вився голубий димок і вже вибивалися вгору червонясті язички.
Роздумувати було ніколи.
— Я — зараз! — крикнув Вітька до Галі й метнувся у Прісьчин двір. — Відро у вас є?.. Вода?..
— Пужар!.. Горю!.. Тушіть!.. — не чуючи й не бачачи нічого, галасувала Пріська.
— Відро, кажу, у вас є? — закричав Вітька. — Та не робіть, бабо, паніки, бо й хата згорить.
Доки знайшов відро та витяг з колодязя, над тином витанцьовувало полум’я. А на селі вже гудів гул, хряпали двері, дзенькали відра, і по сухих грудкуватих дорогах панічно торохтіли підводи.
— Пужар!.. Горю!.. Тушіть!.. — не змовкала Пріська, і її лемент долітав до найвіддаленіших закутків, будоражачи все село.
Пожежу загасили швидко. Тину згоріло мало, щось метрів з півтора, а решту рятівники в поспіху розтягли й розкидали по вулиці і навіть ринули було валяти тин у Прісьчиної сусідки.
Коли все притухло і лемент вщух, а дядьки й тітки галасливо вмивалися біля колодязя, примчала пожежка. Дужі хлопці-молодці, аби не везти води назад, облили на всякий випадок Прісьчину хату і задоволені поїхали догравати у доміно.
Тільки тоді Галя розшукала у натовпі Вітьку.
— Ой, який же ти замурзаний! — сплеснула руками. — І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той лев, накинувся на вогонь.
«Ех, — тяжко думав хлопець. — Раз трапилось показати себе, та й те, коли сам підпалив бабі Прісьці тин. Треба ж було кинути цигарку. Чого доброго, міг півсела з димом пустити»…
І везе ж ото людям!
Коли зайшли до клубу, докручувалася добра половина фільму. Довго в пітьмі шукали вільного місця. Вітька, водячи Галю за руку, волів, щоб те місце не скоро віднайшлося. На екрані щось тріщало, ревло, стріляло й кричало, а Вітька все водив і водив за собою Галю, міцно стискуючи маленьку руку. Його штовхали: «Куди прешся на голови?!» А хлопець нічого не бачив і не чув, тягаючи за собою покірну дівчину, доки їх силоміць не посадили.