Кращого садка, як у діда, не було.
Про сливи ж і говорити не доводиться…
Прийшов Федько Котигорошко і переліз через верболозний тин…
Сливи висіли густо, апетитно, ледве тримаючись на пожовтілих хвостиках. Були вони м’які, запашні й такі солодкі, що губи злипалися. Куди тому шоколаду до цих слив!
Це Федько затямив давно.
Взагалі Котигорошко був проти того, щоб лазити по чужих садках, але, по-перше, сливи були дуже солодкі, а по-друге, у Вітьки Горобця бракувало грошей на шоколад.
Федько вже нашматував їх півпазухи, як з хати вигулькнув дід Свирид:
— А куди ж ти ото сливи трясеш, шалапуте окаянний! А щоб тебе трясця трясла й не переставала! — І закричав на все село: — Лови його! Переймай! Хапай! Хоч кісточки мені поверни, дери його батько!..
Зрозуміло, що після такого репету Федько, незважаючи на свою вайлуватість і неповороткість, вилетів із садка, мов куля з рушниці. Під акомпанемент крику: «Держи його!!! Лови його!!!» — понісся вулицею, не бачачи ні землі, ні неба, і на сусідній вулиці з усього розгону налетів на комірника Сидора Гуску.
— Носить тебе нечиста сила! — сердито вилаявся комірник, з трудом утримавшись на ногах після удару. — Щоб тебе, вітрогоне, за тридев’ять земель так несло!..
І раптом з комірникових штанів і пазухи так і сипонуло зерно!..
Федько, зопалу не розібравши в чім річ, заверещав не своїм голосом і хотів було тікати, аж де не візьмись — Грицько Причепа:
— Що за крик, на даному етапі?
А з переляканого комірника, мов з розірваного лантуха, все сипалось і сипалось зерно. Ойкаючи, він хапався то за штани, то за пазуху, але зерно текло, як вода.
— Товаришу Котигорошко! — урочисто вигукнув Причепа. — Від імені радянської міліції дозвольте, на даному етапі, подякувати вам. Ви затримали крадія!
— Потім, потім з подякою, — скромно відмахнувся Федько й, підтримуючи руками пазуху з потовченими сливами, шмигнув у бокову вуличку.
Принишк у бур’яні, не дихаючи.
Народні прислів’я про кохання
В ніч на 25 серпня 1964 року доля Галі Козачок була вирішена. Хоча вранці дівчина, наче й не було нічого, з’явилася на пошті, а по обіді з товстою сумкою на боці вже снувала по вулицях і дворах і хоч була вона весела й привітна, доля її, повторюємо, була вирішена. Недарма Федько, обіклавшись книжками й зошитами, просидів усю ніч в сараї, багатозначно сказавши перед цим на Галину адресу: «Ну, постривай, ти в мене дострибаєшся!» На ранок генеральний план наступу на Галину незалежність і волю було вироблено в цілому, а за деталями Федько помчав до Вітьки Горобця.
Той ще мирно спав, і Федько стягнув його за ноги.
— Вставай, бо маю важливу справу, — термосив його за плечі. — Так можна все своє щастя проспати.
— Ми… — забурмотів Вітька і ледве розплющив очі. — Ну чого ти причепився до мене ні світ ні зоря? Знову в Одесі тигряку випустили?
— Слухай уважно, — по-змовницьки зашепотів Федько. — Я перечитав усі народні прислів’я про кохання і ось: «Любов сильніше смерті».
— Ну вірно, — позіхнув Вітька, тручи очі. — Тільки чого ти мене розбудив? Для чого мені твої прислів’я?
— А як же ти будеш любити Галю, не знаючи скарбів народної мудрості? — захвилювався Котигорошко. — От, приміром, стоятимеш з Галею і — зітхай. А зітхнеш — одразу ж і народну мудрість: «Хто кохає, той за тим і зітхає». Або погляне на тебе Галя, а ти їй знову народну перлину: «Як гляне — серце в’яне». Але це ще не все. Я таке вичитав у народній мудрості, що ти ахнеш і за голову візьмешся!
Вітька насторожився:
— Ну, що там ще?
Федько урочисто витер під носом, підсмикнув штани і випалив одним духом:
— Ти повинен з Галею одружуватися!
— Що ти сказав? — стрепенувся Вітька.
— Не я сказав, а народна мудрість, — поправив Федько. — Слухай уважно: «Коли любиш — так женись, а не любиш — відступись!»
Вітька був приголомшений, вкрай здивований і вражений. Навіть його білявий чубчик настовбурчився здивовано і вражено.
— Ого! — врешті вигукнув Горобець. — Виходить, я можу одружуватися?
— Не можеш, а зобов’язаний! — впевнено відповів Котигорошко. — Народна мудрість з цього приводу ясно говорить: любиш — женись, а не любиш — відступись. Що ж тут неясного? Як не любиш і не хочеш женитися, дай, мовляв, другому дорогу. Не сиди, як собака на сіні: сам не гам і другому не дам.