А потім повернулися спазми у спині, такі болючі, що Джеймс не міг іти. На той час його вже вкрай виснажила віспа, і нерухомий від болю в спині Джеймс залишився сам посеред Південної Америки (решта учасників експедиції пішли далі без нього). Шансів вибратися в нього не було — зрештою, подорож тривалістю в кілька місяців усе одно його добила б.
Та попри все він таки дістався Нової Англії, де його зустрів, так би мовити, дещо розчарований батько. На той момент молодий чоловік був не таким уже й молодим — йому добігало до тридцяти. Досі без роботи, з рук у нього сипалося все, за що брався, а тіло постійно зраджувало. І не схоже було, щоб у майбутньому щось змінилося на краще. Усі переваги, усі шанси, які дало Вільямові життя, — він просто провтикав. Єдиними його надійними супутниками були страждання й розчарування. Джеймс упав у глибоку депресію й почав міркувати, як накласти на себе руки.
Але одного вечора, читаючи лекції філософа Чарльза Пірса, він вирішив провести невеличкий експеримент. У щоденнику записав: цілий рік він буде вважати, що на юо % відповідальний за все, що відбувається в його житті, хай би що трапилося. За цей час Вільям мав зробити все що міг, аби змінити своє життя. Навіть якщо надія на успіх була мінімальною. Якщо за рік нічого не зміниться, вирішив Джеймс, це буде свідченням, що він безсилий проти зовнішніх обставин, і тоді він покінчить життя самогубством.
І що ж вийшло в результаті? Вільям Джеймс став батьком американської психології. Його праці перекладено хмарою світових мов, в університетах Джеймса вивчають як одного з найвпливовіших інтелектуалів/філософів/психологів його покоління. Пізніше ця суцільна проблема викладала в Гарварді, їздила з лекціями по Сполучених Штатах і Європі, одружилася й стала батьком п’ятьох дітей (один із них, Генрі, став знаменитим біографом і здобув Пулітцерівську премію). Пізніше Вільям Джеймс називав свій невеличкий експеримент «відродженням» і вважав, що завдячує йому всім, що сталося в його житті потім.
Це просте розуміння, з якого виростає наше самовдосконалення і розвиток. Розуміння, що ми особисто відповідаємо за все, що трапляється в нашому житті, незалежно від зовнішніх обставин.
Ми не завжди контролюємо те, що з нами відбувається. Але завжди контролюємо наше сприйняття всіх подій, а також реакцію на них.
Усвідомлюємо це чи ні, але ми завжди відповідальні за власний досвід. Інакше й бути не може. Вибір не інтерпретувати події нашого життя свідомо — це теж інтерпретація подій нашого життя. Вибір не реагувати на події в нашому житті — це теж реакція на події в нашому житті. Навіть якщо вас переїде фура, навіть якщо вас засюрляє цілий автобус дітей, — інтерпретувати значення цих подій і реагувати на них буде вашою відповідальністю.
Подобається нам це чи ні, ми завжди беремо активну участь у тому, що відбувається з нами і всередині нас. Ми завжди інтерпретуємо значення кожної миті й кожної події. Ми завжди обираємо цінності, згідно з якими живемо, і стратегію, за якою оцінюємо все, що з нами відбувається. Часто та сама подія може бути і хорошою, і поганою, залежно від стратегії, яку ми обираємо.
Словом, обираємо ми завжди, усвідомлюємо це чи ні. Завжди.
І тут ми повертаємося до тези, що в реальності не існує позиції «повністю забити на все». Це неможливо. Ми всі маємо чимось перейматися. Не перейматися всім означає все-таки перейматися чимось.
Питання в тому, чим ми обираємо перейматися. Які цінності обираємо, щоб орієнтуватися на них у своїх діях? Яку стратегію обираємо, аби оцінювати власне життя? І чи ці вибори хороші — хороші цінності й хороші стратегії?
Кілька років тому, коли я був значно молодший і дурніший, я написав у блозі пост і в кінці прорік щось таке: «І, як сказав один видатний філософ, “велика влада передбачає велику відповідальність”». Звучало потужно й авторитетно. Я не міг пригадати, хто автор цієї цитати, а в гуглі мені так і не вдалося знайти прізвища, але фразу я залишив у тексті. Вона так туди пасувала.
Через десять хвилин з’явився перший коментар: «Думаю, “великий філософ”, на якого ти посилаєшся, — це дядько Бен із фільму “Спайдермен”».
Як сказав інший видатний філософ, «Упс!».