«Велика влада означає велику відповідальність». Останні слова дядька Бена, перед тим як злодій, якого відпустив Пітер Паркер, убив його на тротуарі серед натовпу, і навіть незрозуміло чому. Цей видатний філософ.
І все ж таки, усі ми знаємо цю фразу. Її часто кажуть, зазвичай іронічно і після того, як випито вже сім пляшок пива. Це одна з тих ідеальних цитат, які розумно звучать, але по суті втовкмачують вам те, що ви вже й так знаєте, навіть якщо спеціально над питанням не замислювалися.
«Велика влада означає велику відповідальність».
Це правда. Але є краща версія цієї цитати, справді глибока. Аби отримати її, треба просто поміняти місцями іменники. «Велика відповідальність означає велику владу».
Що більше відповідальності ми беремо на себе у власному житті, то більше влади маємо над ним. Відповідно, узяти відповідальність за власні проблеми означає зробити перший крок до їх вирішення.
У мене був знайомий, який вважав, що жодна жінка не піде з ним на побачення, бо він занадто низького зросту. Це був освічений і цікавий молодий чоловік, ще й симпатичний, — узагалі-то непогана партія, — але він був абсолютно переконаний, що занадто кордуплик, аби цікавити жінок.
А оскільки він вважав, що занадто низький, то не дуже й намагався десь бувати і заводити знайомства з жінками. А коли таки наважувався, то зосереджував усю увагу на тому, аби знайти в поведінці жінки, з якою спілкувався, бодай найменший натяк на свою кордупликовість. А потім переконував себе, що не сподобався їй, хоча насправді було навпаки. Можна здогадатися, що особисте життя в нього ніяк не складалося.
Чого не усвідомлював мій приятель, так це того, що він сам вибрав цінність, через яку страждав: зріст. Він вважав, що жінкам подобаються тільки високі чоловіки. Хай що він робив, це переконання виїдало йому мозок. Наслідком цього вибору стала його слабкість. Через неї молодий чоловік мав прикру проблему: почуватися недостатньо високим у світі, створеному (як він вважав) для високих. Є дуже багато цінностей, які він міг узяти на озброєння в спілкуванні з жінками. «Я зустрічатимуся лише з тими жінками, яким подобаюся таким як є», — почати можна було б хоча б із такої стратегії, яка передбачає цінності чесності та прийняття.
Але він не обрав цих цінностей. Можливо, він навіть не усвідомлював, що справді обирає цінність (або може її обирати). Але навіть не розуміючи, він був відповідальний за свої проблеми.
Та знехтувавши цією відповідальністю, мій знайомий тільки скаржився. «У мене немає вибору», — ридав він у жилетку співрозмовника в барі. — Нічого не вдієш! Жінки поверхові й порожні, я їм ніколи не сподобаюся!». Так, це справді була провина всіх на світі жінок — що їм не подобався недоумок із дурнуватими цінностями, який постійно себе жалів. Це ж очевидно.
Люди часто не наважуються брати на себе відповідальність за власні проблеми, бо вважають, що бути відповідальним означає бути винним у тому, що маєш ці проблеми.
Відповідальність і провина в нашій культурі часто йдуть у парі. Але ці поняття не тотожні. Якщо я зіб’ю вас машиною, то я буду винним, а також відповідальним перед законом: мушу компенсувати вам збитки. Навіть якщо я зіб’ю вас випадково, то все одно буду відповідальним. Ось як у нашому суспільстві працює поняття провини: якщо ти облажався, то маєш усе виправити. Так і має бути.
Але є проблеми, які виникли не з нашої вини, та ми за них усе одно відповідальні.
Наприклад, якби ви прокинулися одного ранку і знайшли під дверима свого будинку немовля, то це була б не ваша вина, що дитину туди підкинули, але ваша відповідальність — що із цією дитиною зробити. Вам потрібно було б вирішити, що робити. І хай би що ви обрали (залишити маля в себе, позбутися його, не звертати на нього уваги, згодувати його пітбулю), у вас виникнуть проблеми, спричинені цим вибором, — і за них ви теж несли б відповідальність.
Судді не обирають, які справи їм вести. Коли справу передають до суду, то призначений до неї суддя несе відповідальність за злочин, хоча він не скоював його, не був свідком, не постраждав від нього. Суддя має вирішити, які наслідки матиме злочин, визначити стратегію, за якою оцінювати його, а потім переконатися, що обрану стратегію було застосовано.
Ми весь час несемо відповідальність за те, що переживаємо, хоча ці переживання — не наша провина. Таке життя.
Ось як можна розрізнити ці поняття. Провина — це минулий час. Відповідальність — теперішній. Провина походить від вибору, який довелося зробити колись. Відповідальність походить від вибору, який ви робите зараз, щомиті, щодня. Ви обираєте читати цю книжку. Ви обираєте думати про поняття, на які натрапляєте на її сторінках. Ви обираєте — погоджуватися із цими поняттями чи ні. Можливо, це моя провина, що ви вважаєте ці поняття хибними, але ви відповідальні за висновки, яких дійшли самі. Це не ваша провина, що я обрав написати це речення, але ваша відповідальність — обрати читати його (або не читати).