Дякую своїм батькам, які терпіли все моє лайно всі ці роки — і продовжували любити мене попри все. Відчуваю, що я став повністю дорослим тільки тоді, коли до кінця ароаумів деякі поняття, про які пишу в цій книжці. І мені радісно було познайомитися з вами знову — уже в ролі дорослого.
Дякую братові: не сумніваюся, що ми любимо й поважаємо один одного, навіть попри те, що моє серце часто болить, бо ти не відповідаєш на електронні листи.
Дякую Філіпу Кемперу та Дрю Вірні — двом великим мислителям, які змовилися і зробили так, що я тепер видаюся значно розумнішим, ніж є насправді. Ваш труд і ваша мудрість — велика підтримка для мене.
Дякую Майклу Ковеллу за те, що він став для мене випробуванням на інтелектуальну витривалість, зокрема коли йшлося про розуміння психологічних досліджень. За те, що завжди змушував кілька разів переглядати власні висновки.
Дякую редакторові Люкові Демпсі за безжалісне закручування гайок у моєму тексті й за те, що його рот іще чорніший за мій. Дякую своїй агентці Моллі Ґлік за те, що вона допомогла мені визначити, якою я хочу бачити цю книжку, і за те, що вивела її у світ навіть швидше, ніж я очікував. Дякую Тейлорові Пірсону, Дену Ендрюсу та Джоді Еттенбург за їхню підтримку цього процесу: ви допомагали мені залишатися відповідальним і розсудливим — а саме таким мусить бути кожен автор.
Нарешті, дякую мільйонам людей, які чомусь вирішили читати тексти дріб’язкового придурка з Бостона, який у своєму блозі пише про власне життя. Гора електронних листів від вас, тих, хто готовий був відкрити найінтимніші тривоги свого життя мені, незнайомцеві, змусила мене засоромитися, але також неймовірно надихнула. Я присвятив тисячі годин читанню й вивченню цих питань. Але ви продовжуєте вчити мене. Дякую.
